DefPulse поспілкувався з командиром Переяславської ДФТГ Київської області про нові загрози, способи протидії та потреби оборонців неба.
Від «Шахеда» до реактивного дрона
Російські ударні безпілотники за останні роки перетворилися на один із головних інструментів атак та терору населення в Україні. Їхня кількість, маршрути та тактика застосування постійно змінюються, змушуючи українську систему протиповітряної оборони адаптуватися до нових типів загроз.
Першим викликом для ППО, пов’язаним з БПЛА, були масовані атаки іранських Shahed-136 та їхніх російських аналогів «Герань-2». Проте противник вже почав змінювати їхню конструкцію, засоби навігації, бойову частину та тактику використання. У 2026 році до переліку загроз додалась ще одна — реактивні безпілотники.
На відміну від більшості попередніх версій ударних БПЛА:
- реактивні апарати мають значно вищу швидкість (порівняно зі звичайними «Геранями», які мають швидкість 150-190 км реактивні мають швидкість 400-500 км на годину)
- можуть використовуватися на більших висотах (до 10 тисяч метрів)
- умови їхнього перехоплення потребують інших методів
Росія дедалі активніше застосовує безпілотники з реактивними двигунами та розбудовує інфраструктуру для їх виробництва. Окремі модифікації — такі як «Герань-5» — можуть розвивати швидкість до 600 км\год.
Однак сама швидкість руху апаратів не є єдиним викликом. Для команд ППО важливим та критично викликом стає поєднання швидкості, висоти польоту, маршруту та часу, який залишається від моменту виявлення цілі до можливості її перехопити.
Чому швидкість — не головна проблема
Олег Ворошиловський, командир Переяславської ДФТГ Київської області, вважає, що сама по собі висока швидкість не є головною проблемою.
«Значно більша проблема — висота польоту. Якщо дрон летить на низькій висоті й у стрільця є відповідні навички, то навіть ціль зі швидкістю близько 500 км/год у принципі можна збити. Проте це дуже складне завдання», — пояснює він.
Якщо ж реактивний БПЛА летить на висоті у три, п’ять або сім тисяч метрів, для мобільної вогневої групи з кулеметним озброєнням така ціль фактично стає недосяжною.
«Треба дивитися на тактико-технічні характеристики зброї. Якщо ми говоримо про кулемети, то їхня ефективна дальність роботи — близько двох тисяч метрів», — говорить Ворошиловський.
Олег очолює ДФТГ Переяславу з моменту заснування з 2022 року, і є командиром Добровольчого формування Переяславської міської територіальної громади, яке у свою чергу є одним з найефективнішим добровольчим формуванням на Київщині. До початку повномасштабного вторгнення Олег займався менеджментом у сфері освіти, потім підприємницькою діяльністю, а з початку повномасштабного вторгнення керує підрозділом, який захищає Київське небо.
Комбінована атака: різні дрони — різні висоти
Під час однієї атаки команди ППО одночасно працюють з цілями, які потребують принципово різного підходу до перехоплення, та різного обладнання.
«Ворог не дурний. Зараз вони комбінують застосування звичайних «Гераней», які летять на наднизьких висотах, щоб уникати радарів», — зазначає Ворошиловський.
Такі «Герані», за словами Олега, летять на висоті 100-200 метрів і маскуються, використовуючи особливості місцевості. На жаль, противник дуже добре знає рельєф. Через це умовна «Герань-2» може досить несподівано з’явитися навіть у тилу, наприклад в Івано-Франківській області, і жоден радар не зможе її спіймати, адже йде вона дуже низько.
«Реактивні дрони можуть використовуватися для того, щоб відволікти увагу від звичайних безпілотників. У результаті підрозділи ППО змушені працювати по цілях, які летять на наднизьких висотах та високих висотах одночасно. Росіяни зараз фактично «промацують» нашу ППО — шукають слабкі місця та прогалини в системі», — каже командир.
Додатковим фактором залишається погода:
«Вони також використовують хмарність та погодні умови, щоб ускладнити роботу української ППО, запускаючи «Герані» обох типів у хмарний день на певній висоті».
Чому не можна просто використовувати ракети?
На перший погляд, реактивний дрон логічно було б знищувати засобом, який сам має високу швидкість. Але тут виникає інша проблема — вартість такого перехоплення.
За словами Ворошиловського, реактивні БПЛА мають більшу теплову сигнатуру, що полегшує їхнє виявлення авіацією.
«Наші авіатори дуже швидко підлаштовуються під нові типи цілей. Тепловий слід у реактивних БПЛА більший, тому для авіації виявити такий дрон на будь-якій висоті досить легко», — говорить він. — «Але тут виникає питання ціни: ракет класу «повітря — повітря» у нас недостатньо».
Перехоплювачі мають ставати швидшими
Поява швидших російських БПЛА вже стимулює розвиток нових українських засобів перехоплення.
У березні 2026 року Міністерство оборони повідомило про допуск до експлуатації українського комплексу JEDI Shahed Hunter. Його дрони-перехоплювачі можуть розганятися понад 350 км/год і призначені, зокрема, для боротьби з «Шахедами», «Геранями» та іншими БПЛА.
Також у червні 2026 року було представлено дрон DANCER 4.5.0, який має швидкість до 450 км\год, і може використовуватись для перехоплення реактивних БПЛА
Фактично починається нова технологічна гонка: чим швидшим стає ударний дрон, тим швидшим, дешевшим і точнішим має бути засіб його перехоплення.
ПЗРК як додатковий інструмент
Ще одним потенційним рішенням Ворошиловський називає західні переносні зенітно-ракетні комплекси:
«Нам дуже допомогли б західні ПЗРК. Вони дали б мобільним групам більше можливостей для роботи по цілях, які з’являються на різних висотах».
Поява реактивних БПЛА таким чином не скасовує значення мобільних вогневих груп, але змінює вимоги до них. Їм потрібна більша мобільність, ширший набір засобів ураження та можливість швидко реагувати на зміну тактики противника.
Реактивні безпілотники — це черговий етап розвитку російської кампанії далекобійних ударів. Їхня поява не означає, що попередні типи дронів зникнуть. Навпаки, найбільшою проблемою для української ППО може стати саме їхнє поєднання: швидкі реактивні апарати на великих висотах і звичайні «Герані», які намагаються пройти на наднизькій висоті.
