У ніч на 1 серпня росія вкотре атакувала Київ балістичними ракетами «Іскандер-М», «Циркон» та переобладнаними ракетами С-400. Через високу швидкість і маневрування цілей, а також дефіцит перехоплювачів Patriot, українській ППО вдається знищувати лише частину з них.
Це не перша подібна атака: за липень окупанти випустили по Києву й області 218 ракет, і майже половина з них — балістичні «Іскандери-М», кількість яких стала рекордною за такий короткий період. У масованих нальотах останніх місяців росія дедалі частіше комбінує балістику з крилатими ракетами і сотнями дронів. У статті DefPulse — про проблематику захисту від балістичних атак ворога і технології протидії.
Чому противник застосовує саме балістику?
Балістична ракета — по суті, некерований (або частково керований) снаряд, який на завершальній ділянці польоту падає на ціль зі швидкістю в кілька разів вищою за швидкість звуку. Для російського «Іскандер-М» це приблизно 2−2,5 км за секунду, а деякі зразки на кшталт «Циркона» можуть розганятися й швидше.
Складність для ППО — поєднання швидкості з коротким часом реагування. Якщо пускова установка розташована за 350−400 кілометрів від Києва (як зараз роблять із «Цирконами», перенісши частину пускових з Криму в Курську область), підльотний час ракети може становити всього 2−3 хвилини. За такий проміжок часу оператори ППО мають виявити ціль, розрахувати траєкторію, та ухвалити рішення про пуск перехоплювача. Проблем додає маневреність балістичних ракет. «Іскандер-М» активно маневрує на кінцевій ділянці польоту, і це ускладнює прогнозування точки зустрічі з перехоплювачем. Це не завжди реально навіть при застосуванні сучасних ракет класу PAC-3.
Чому немає універсального рішення?
Протиповітряну оборону будують як багаторівневу систему: кожен ешелон відповідає за свій тип цілей. Малокаліберні зенітні засоби й переносні комплекси ефективні проти дронів і низьколітних цілей. Комплекси середньої дальності IRIS-T чи NASAMS добре справляються з крилатими ракетами й авіацією. А ось для балістики — цілей, які рухаються зі швидкістю понад 2 км/с і можуть маневрувати на завершальній ділянці польоту, — придатні лише окремі, найдорожчі та найдефіцитніші системи. Насамперед це Patriot із ракетами PAC-3, а також французько-італійський комплекс SAMP/T.
Які технології здатні змінити ситуацію
Насправді немає потреби винаходити щось нове. Зараз стоїть задача наростити кількість і швидкість роботи вже наявних технологічних напрямів. Основні з них:
Нові перехоплювачі
Одночасно з американським PAC-3 розвивається кілька альтернативних проєктів дешевших антибалістичних ракет. Український приклад — FP-7.x компанії Fire Point, яка має коштувати близько 700 тисяч доларів проти 3,8 мільйона за PAC-3. Це дасть змогу накопичувати запаси, достатні для щоденного застосування в умовах інтенсивних атак.
Держави програють війни на полі бою значно рідше, ніж вони програють їх у інститутах, лабораторіях та на виробництві за десять років до їх початку.
— terekh (@iraterekh) June 3, 2026
Коли країна роками недофінансовує інженерну освіту, скорочує дослідження, втрачає виробничі компетенції або звикає покладатися на… pic.twitter.com/Ti1Ayn4INf
Інтегровані мережі сенсорів
Об’єднання радарів, оптичних станцій та інших датчиків у єдину мережу дає можливість супроводжувати ціль від моменту пуску до перехоплення. Такий принцип закладений в українську систему FREYJA — інтеграцію з радарами планують через протокол Link-16 за стандартами НАТО, з використанням формату Asterix для підключення радарів.
Штучний інтелект для обробки даних
Коли на прийняття рішення є секунди, а один оператор не може одночасно аналізувати десятки цілей, потрібна автоматизація попереднього аналізу. У Міноборони України навесні 2026 року запрацював профільний Defense AI Center of Excellence, який в тому числі працює над пришвидшенням обробки розвідувальних та сенсорних даних. Таку ж логіку сповідують і європейські розробки. Наприклад, у концепції SkyDefender компанії Thales штучний інтелект відіграє роль «координатора», який скорочує час аналізу інформації.
Космічне спостереження
Супутники теплового та оптичного спостереження здатні фіксувати момент пуску ракети ще на старті — раніше, ніж наземні радари зафіксують ціль на балістичній траєкторії. Це дає дорогоцінні додаткові секунди попередження. Європейський Союз готує запуск програми European Space Shield, офіційний старт якої запланований на другий квартал 2026 року. Вона має об’єднати національні та комерційні космічні активи країн ЄС для захисту критичної інфраструктури.
Нові радари
Виявлення й супровід малопомітних або швидкоманеврених цілей вимагає радарів з іншими характеристиками — здатних одночасно вести десятки цілей на різних висотах і швидкостях, стійких до радіоелектронної протидії.
Проти балістики — лише Patriot?
Попри розвиток альтернатив, Patriot з ракетами PAC-3 залишається практично єдиним ефективним засобом протидії балістиці. Це один із небагатьох комплексів у світі, здатний виконувати завдання протиракетної оборони такого класу. Водночас Україна та союзники вже стикаються з дефіцитом ракет-перехоплювачів PAC-3. Lockheed Martin у 2025 році виготовила близько 620 таких ракет, тоді як попит значно перевищує виробничі можливості. Тому компанія поступово збільшує випуск до приблизно 2000 одиниць на рік до кінця десятиліття. І лише частина цих ракет може потрапити до України — як у межах військової допомоги, так і через закупівлі, профінансовані партнерами.
Чому не можна швидко наростити кількість ракет? Проблема — у надскладному ланцюжку виробництва: до збирання однієї ракети PAC-3 залучені продукти близько 400 постачальників, а виробничий цикл становить 24−36 місяців.
9 липня 2026 року Володимир Зеленський оголосив, що Україна найближчим часом отримає черговий пакет PAC-3, а США розпочали процес передачі Україні ліцензії на власне виробництво цих ракет. Утім, за оцінкою експертів, це радше стратегічне рішення. Швидкій реалізації заважають складна сертифікація ланцюга постачання, дефіцит вузькоспеціалізованих інженерів і специфічне обладнання.
Що розробляють зараз
Кілька напрямів розвиваються паралельно й найближчими роками можуть визначити, наскільки ефективно партнери України та європейські країни зможуть протидіяти балістичним загрозам.
ЄС розвиває пакет флагманських ініціатив у межах дорожньої карти оборонної готовності до 2030 року — European Air Shield, European Space Shield, European Drone Defence Initiative та Eastern Flank Watch. Паралельно триває European Sky Shield Initiative — проєкт наземної інтегрованої системи ППО, що об’єднує понад двадцять європейських держав і включає протибалістичні спроможності.
Крім PAC-3, Україна до кінця 2026 року розраховує отримати дозвіл на виробництво ракет SCALP та Aster 30 для французько-італійських комплексів SAMP/T — ще одного засобу, здатного частково протидіяти балістичним і аеробалістичним цілям.
Ізраїль просунувся найдалі в цьому напрямі: наземний комплекс Iron Beam уже інтегрований в багаторівневу систему ППО країни. У Пентагоні тим часом фінансують розробку мобільних контейнерних лазерних установок, які можна швидко розгортати на наземних і морських платформах. Щоправда, ефективність лазера обмежена, і застосовувати його проти балістики майже неможливо.
Наступне покоління протиповітряної та протиракетної оборони — це єдина цифрова мережа, в якій де супутник може зафіксувати пуск ракети, радар — підхопити її траєкторію, штучний інтелект — миттєво розрахувати оптимальну точку перехоплення.
Жодна країна, включно зі США, не має промислової спроможності самостійно закрити дефіцит перехоплювачів у короткі терміни. Тому дедалі більше проєктів будують у форматі об’єднання зусиль і промислових потужностей кількох держав одночасно, з розподілом виробництва компонентів між учасниками.
Виклик для України — в обмежених промислових потужностях. Вони не дають змоги самостійно закрити дефіцит найдорожчих перехоплювачів. При цьому балістичний терор проти Києва, судячи з інтенсивності останніх тижнів, навряд чи послабиться найближчим часом. Єдиний вихід — глибока інтеграція в європейські й міжнародні мережі протиракетної оборони. Це потребує часу, але водночас дає шанс змінити баланс у гонці технологій.
