Влітку 2026 року на фронті з’явилося відео, яке нагадувало сцену з фантастичного фільму: важкий безпілотник летить углиб окупованої території, розкривається — і на землю опускається наземний роботизований комплекс з протитанковою міною. Він після приземлення самостійно продовжує рух до цілі. Кількома тижнями раніше подібний трюк повторили на морі: безекіпажний катер підійшов до окупованого берега Кінбурнської коси, опустив трап і випустив гусеничного робота з кулеметом, який одразу відкрив вогонь по позиціям противника.
Військові аналітики назвали це «сумчастою» або «марсупіальною» тактикою — за аналогією з тваринами, які носять дитинчат у сумці. Суть така: один безпілотний апарат транспортує інший ближче до цілі й «випускає» його там, куди менший апарат самостійно не долетів би або не доїхав. Наскільки це ефективно та чи можна масштабувати тактику, розбирались у DefPulse.
Проблема, яку вирішує носій
У малого безпілотника — будь то FPV-дрон, НРК чи морський апарат — завжди є фізичний ліміт: обмежений ресурс батареї чи палива, а отже, цілком визначені дальність і час автономної роботи. Що менший апарат, то менше в нього запасу ходу.
Є ще одна проблема: вразливість на маршруті. Наземний робот, який неспішно долає кілька кілометрів відкритою місцевістю під постійним спостереженням розвідувальних дронів, може або підірватися на міні, або потрапити під удар FPV ще до виконання завдання. Морський апарат на підході до берега перебуває під обстрілом берегової охорони. У всіх випадках, до речі, підхід до цілі є найризикованішою і найзатратнішою фазою місії.
Дрон-носій вирішує всі проблеми одночасно: він долає основну відстань — там, де можна летіти високо, швидко і поза зоною ураження стрілецької зброї чи коротких FPV — а малий апарат витрачає свій обмежений ресурс лише на фінальний, найкоротший і найточніший відрізок роботи.
Офіцер батальйону НРК 3-ї штурмової бригади Віктор Павлов, коментуючи перспективи тактики, звернув увагу саме на це. Головне — вантажопідйомність носія. Від якої залежить, скільки і яких апаратів він фізично здатен підняти й донести до точки скиду.
Український кейс: FPV на крилах
Перші масові українські дрони-носії з’явилися ще на початку 2025 року і працювали з FPV-дронами. Тодішній міністр цифрової трансформації Михайло Федоров описував принцип так: носій — літакового або коптерного типу — переносить на собі до шести FPV-дронів одночасно і працює як ретранслятор зв’язку між оператором на землі й FPV у польоті. Долетівши на безпечну відстань, носій скидає FPV, і ті вже самостійно довершують удар по цілі.
Сам носій здатен працювати на дистанції до 100 км (у середньому — 40–70 км), а після скиду FPV долітають ще на 3–7 км углиб — до систем РЕБ, ППО, штабів чи скупчень живої сили. Оператор при цьому весь час перебуває на відстані, недосяжній для контрударів.
Ідея не нова — концепцію обговорювали ще до повномасштабної війни, а в США подібні системи тестували в межах військових програм ще на початку 2000-х. Але Україні довелося реалізувати ту саму ідею в умовах війни й обмежених ресурсів. При цьому мова йшла не про концепти, а про потребу у масовому використанні.
Марсупіальна тактика на землі
Логічним розвитком стало перенесення тієї самої логіки на наземну робототехніку. У серпні 2026 року Сили оборони вперше провели операцію, під час якої важкий безпілотник доставив наземний роботизований комплекс ARK-1 з протитанковою міною глибоко за лінію фронту й випустив його там. Після приземлення робот продовжив виконання завдання вже самостійно, на землі.
Видання Forbes, яке першим описало операцію, зазначило: порівняно з класичним вертолітним десантом логіка та сама, тільки без ризику для людей: коли десантованими є дрон і наземний робот, а не солдати, ризик втрат зникає повністю.
Масштаб задуму видно з планів закупівель: за словами Федорова, лише в першому півріччі 2026 року планувалося придбати близько 25000 НРК — приблизно вдвічі більше, ніж за весь 2025 рік, з метою замінити роботизованими комплексами до 30% особового складу на передовій.
Морський варіант: десант без десантників
Українські підрозділи випробували ту саму схему на морі. У липні 2026 року бійці 123-ї окремої бригади територіальної оборони вперше у світі, за їхніми словами, здійснили повністю роботизовану десантну операцію: безекіпажний морський апарат підійшов до окупованого берега Кінбурнської коси, опустив носовий трап і випустив гусеничний наземний роботизований комплекс, озброєний кулеметом. Робот одразу після висадки вступив у бій.
Західний військовий аналітик Томас Ньюдік, коментуючи відео операції, зазначив, що Кінбурнська коса — «ідеальний полігон» для безпілотних операцій саме через інтенсивність спостереження, артилерійського й дронового прикриття. Вони роблять класичне десантування людей небезпечним для людей. Водночас роботизовані системи можуть виконувати розвідувальні та бойові завдання, не наражаючи військових на прямий вогневий контакт.
Носій — платформа для озброєння
Компанія Fire Point, найбільший в Україні виробник далекобійних дронів, оснастила частину модифікацій ударного дрона FP-2 напрямними для восьми некерованих авіаційних ракет С-5 калібру 57 мм — радянських боєприпасів, величезні запаси яких лежать на складах ЗСУ практично незатребуваними. Рішення вже отримало стабільне бойове застосування — вперше запуск ракет С-5 з дрона зафіксували над Кримом у травні 2026 року.
Генеральна директорка Fire Point Ірина Терех уточнила, що конкретний тип ракет некритичний — важливий сам принцип: велика платформа-носій здатна економічно ефективно доправляти легкий, слабоброньований боєприпас ближче до цілі, компенсуючи тим самим брак у ЗСУ класичних крилатих і балістичних ракет.
Не лише українська ідея
Паралельно з українським фронтом схожі технології активно розвиває Китай, який продемонстрував мультикоптер, здатний доставляти на поле бою робота, озброєного кулеметом. За оцінками оглядачів, така конструкція краще пристосована до міських умов, ніж колісні чи гусеничні платформи, — зокрема, здатна долати сходи. Потенційне застосування очевидне: закидати роботів на дахи як снайперські позиції або спускати їх поверхами вниз, поки люди утримують периметр знизу.
У США концепцію «носія» на державному рівні розвиває DARPA у межах програми Gremlins, яка стартувала ще у 2015–2016 роках. Ідея там масштабніша й дорожча: важкий літак C-130 Hercules виступає повітряним авіаносцем для рою невеликих багаторазових дронів X-61. Кожен апарат довжиною близько 4,2 метра і масою 680 кг запускається з борту, виконує завдання (розвідка, РЕБ, за пізнішими заявами — і ураження цілей), після чого стикується з випущеним із C-130 тросом-уловлювачем і затягується назад у вантажний відсік для повторного використання — до 20 циклів на один апарат.
У жовтні 2021 року DARPA вперше успішно провела повітряне вловлювання дрона миттю в польоті — після кількох невдалих спроб, одна з яких закінчилася втратою апарата. Програма Gremlins методично працює над тим, чого досі не мають жодні збройні сили світу: дешевими, багаторазовими роями дронів, які запускаються й приймаються назад просто в повітрі.
Що обмежує масштабування?
Попри ефектні демонстрації, тактика поки залишається радше точковою. Головне обмеження — вантажопідйомність носія. Якщо безпілотник здатний підняти в повітря лише один легкий наземний апарат, масштабувати операцію на десятки роботів одночасно неможливо без істотного нарощування класу носіїв. Саме тому паралельно з демонстрацією марсупіальної тактики Україна тестує вантажні дрони вантажопідйомністю понад 90 кг.
Другий фактор — вартість і уразливість самого носія. Важкий дрон, що летить углиб тилу супротивника з дорогим вантажем на борту, сам стає пріоритетною ціллю для ППО й засобів РЕБ. Втрата носія означає втрату одразу декількох систем.
Марсупіальна тактика потребує зміни архітектури удару. Замість одного універсального апарата, який мусить одночасно мати дальність, корисне навантаження і точність на останній милі, задача розбивається на дві спеціалізовані ланки: носій оптимізується під дальність, витривалість і виживаність на маршруті, а «вантаж» — під точність і ефективність в останні кілометри чи метри до цілі.
Для масштабування треба виводити окремий клас техніки — «дронів-носіїв» — зі своїми вимогами до вантажопідйомності, механізмів скидання та ретрансляції зв’язку. Він має розвиватись паралельно з класом ударних і розвідувальних апаратів. І, судячи з темпів, з якими Україна переходить від FPV на крилах до десантування бойових роботів по повітрю й по морю, саме наша країна визначатиме, як швидко ця концепція стане стандартом.
Для підготовки статті були використані такі матеріали:
НВ. «В Україні з’явився БПЛА, який може нести дрон» — https://nv.ua/ukr/ukraine/events/droni-v-ukrajini-z-yavivsya-bpla-yakiy-mozhe-nesti-dron-50497052.html
UNIAN. «Українські дрони: важкий безпілотник уперше десантував наземного робота в тил ворога» — https://www.unian.ua/weapons/ukrajinski-droni-vazhkiy-bezpilotnik-upershe-desantuvav-nazemnogo-robota-v-til-voroga-13459908.html
24 Канал. «Нова сумчаста тактика ЗСУ» — https://24tv.ua/military/nova-sumchasta-taktika-zsu-ukrayina-vpershe-visadila-nazemnogo_n3117234
ITC.ua. «США та Китай відкладали 30 років — зробила Україна» — https://itc.ua/ua/novini/ssha-ta-kytaj-vidkladaly-30-rokiv-zrobyla-ukrayina-zsu-vpershe-u-sviti-ckynuly-nazemnyh-robotiv-z-drona-u-tyl-voroga/
Espreso.tv. «Морський десант роботів: 123-тя бригада висадила НРК на Кінбурнській косі» — https://espreso.tv/viyna-z-rosiyeyu-pershiy-u-sviti-morskiy-desant-robotiv-na-kinburnskiy-kosi-organizuvali-biytsi-123-i-brigadi-tro
Forbes.ua. «Fire Point показала ШІ-дрони з дальністю до 2700 км і бойовою частиною 200 кг» — https://forbes.ua/news/fire-point-predstavila-droni-z-dalnistyu-do-2700-km-18062026-39746.
The Debrief. «DARPA’s Latest Gremlins Drone Will Cause Some Serious Mischief» — https://thedebrief.org/darpas-latest-gremlins-drone-will-cause-some-serious-mischief/
Popular Science. «DARPA grabbed a drone out of the sky. Here’s how.» — https://www.popsci.com/technology/darpa-gremlins-recovers-flying-drone/
tro.mil.gov.ua. «Використання безпілотних літальних апаратів в Силах ТрО Українських Збройних Сил» — https://tro.mil.gov.ua/drony-yaki-vykorystovuye-zsu/