Щоб відповідати на масовані атаки сотень ударних безпілотників, в Україні почали шукати рішення, дешевше за зенітні ракети. Так виник окремий клас озброєнь — дрони-перехоплювачі. За чотири роки війни вони пройшли шлях від саморобних експериментів ентузіастів до серійного виробництва, яким цікавляться країни Перської затоки, Європа і американські оборонні компанії. Зараз це вже окремий ешелон протиповітряної оборони: поряд із мобільними вогневими групами, засобами радіоелектронної боротьби та класичними зенітно-ракетними комплексами.
Як створювали українські перехоплювачі: від експериментів до серійного виготовлення
Перше підтверджене відео знищення «Шахеда» дроном-перехоплювачем Sting з’явилося у травні 2025 року.
Далі темпи зростали: виробництво перехоплювачів на початку 2026 року сягнуло приблизно тисячі одиниць на добу, а лише за лютий 2026-го такі дрони знищили понад 1500 ворожих апаратів.
Станом на травень 2026 року Міністерство оборони повідомляло, що 194 підрозділи мають підтверджені збиття «Шахедів», а з початку року військо отримало вдвічі більше дронів-перехоплювачів за контрактами, ніж за весь попередній рік.
За словами очільника Української ради зброярів Ігоря Федірка, виробничі спроможності українського ОПК вже перевищують можливості держави щодо їх фінансування: вузьким місцем стає не виробництво, а бюджет закупівель.
Наскільки ефективна ця зброя? Радниця міністра оборони Ганна Гвоздяр навесні 2026 року заявляла, що перехоплювачі моделі P1-Sun лише за 2026 рік знищили понад 3 тисячі «Шахедів», а загалом дрони дозволяють перехоплювати до 90% ворожих апаратів.
Водночас військовий аналітик Микола Бєлєсков оцінює внесок дронів-перехоплювачів у загальну структуру знищення ворожих безпілотників скромніше — на рівні 30–33% у середньому по країні. За його словами, решту цілей продовжують вражати традиційні засоби протиповітряної оборони — переносні зенітні ракетні комплекси, зенітна артилерія, зенітні ракетні комплекси, гелікоптери та винищувачі.
Як відбувається перехоплення
Процес передбачає кілька етапів і співпрацю різних родів військ.
Виявлення. Радіолокаційні станції, акустичні сенсори або оптичні пости фіксують ворожий апарат — низьколетючий «Шахед» чи високий розвідник типу «Орлан». Дані про координати, висоту й швидкість цілі одразу передають на пункт управління.
Цілевказання й запуск. Оператор або автоматизована система отримує координати і піднімає перехоплювач у повітря. Чим швидше стартує апарат, тим більше шансів наздогнати ціль до підльоту до об’єкта атаки.
Наведення. Класичний варіант — ручне FPV-керування, під час якого оператор через відеотрансляцію в реальному часі веде дрон на ціль. Новіший підхід — напівавтоматичне або повністю автономне наведення на основі машинного зору: оператору достатньо підтвердити ціль, а супровід до моменту ураження апарат виконує самостійно.
Ураження. Залежно від конструкції — пряме зіткнення, підрив невеликого заряду поблизу цілі або (рідше) механічне блокування гвинтів.
Основу практичної реалізації таких рішень становлять FPV-дрони, адаптовані до перехоплення повітряних цілей. Зокрема, Дрон-камікадзе «Жах» 13″ поєднує високу маневровість, точне керування та можливість налаштування під конкретні бойові сценарії.
Типи перехоплювачів: від FPV до автономних мисливців
FPV-перехоплювачі лишаються найбільш масовим і доступним класом. Український Sting, наприклад, розганяється до 280–315 км/год, працює на дальності до 37 км і коштує в десятки разів дешевше за ракету ППО. Такі апарати застосовують проти «Шахедів», «Гераней», «Ланцетів» і розвідувальних дронів.
Дрон-перехоплювач Sting. Джерело
Автономні перехоплювачі зі штучним інтелектом — тренд 2026 року. Найвідоміший приклад — розробка компанії Skyfall P1-Sun, яка поєднує функції квадрокоптера і керованої міні-ракети.
У червні 2026 року на виставці Eurosatory компанія представила нову версію P1-Sun Long зі вбудованою системою ШІ для автономного виявлення й супроводу цілей.
Перехоплювач P1-Sun Long. Фото виробника
Раніше того ж місяця Skyfall та європейський концерн Airbus Defence and Space підписали меморандум про можливу інтеграцію українських напрацювань у європейські системи протидронового захисту.
Реактивні перехоплювачі — новіший підклас, покликаний боротися зі швидкісними цілями. Представлений на виставці SAHA 2026 дрон «Чаклун» оснащений турбореактивним двигуном і розганяється до 320 км/год, займаючи проміжну нішу між FPV-перехоплювачами і зенітними ракетами.
Дрон-перехоплювач «Чаклун». Джерело
Кінетичні перехоплювачі не обов’язково працюють через пряме таранення: частина моделей передбачає підрив невеликого заряду поблизу цілі, що підвищує ймовірність ураження навіть за неточного наведення.
Економіка війни
Вартість іранського «Шахеда-136» оцінюється у 20–50 тисяч доларів залежно від модифікації, тоді як українські перехоплювачі коштують у рази, а іноді у десятки разів дешевше.
За даними, які наводило видання Engage, вартість одного перехоплення дроном приблизно у 25 разів нижча за використання зенітної ракети. Це дозволяє берегти дефіцитні ракети ППО для боротьби з крилатими і балістичними ракетами, тоді як масові й відносно повільні цілі бере на себе новий клас безпілотників.
За оцінками західних аналітиків, виробництво одного Shahed обходиться росії приблизно у $30–35 тис., тоді як вартість українських дронів-перехоплювачів може становити менш як $1,5 тис. або кілька тисяч доларів залежно від моделі. Саме прагнення протидіяти масованим атакам дешевими й масштабованими засобами стало драйвером розвитку цього класу безпілотників
Серед інших переваг перехоплювачів:
- Швидка модернізація — оновлення прошивки або алгоритмів наведення не потребує зміни всієї конструкції апарата.
- Робота в умовах насиченого повітряного простору, коли одночасно потрібно відстежувати десятки цілей.
Що далі: обмеження та нові виклики
Головні вразливості нікуди не зникли: залежність від погодних умов, придушення радіоканалів керування засобами РЕБ, обмежений радіус дії через масу акумуляторів і навантаження на операторів там, де автоматизація ще не впроваджена.
Але основний виклик — поява швидкісних реактивних модифікацій «Шахеда». Йдеться про іранський Shahed-238 і його російський аналог «Герань-3»: турбореактивний двигун замість поршневого дозволяє їм розвивати крейсерську швидкість 300–370 км/год, а на окремих ділянках польоту — до 500–600 км/год. Це вдвічі-втричі швидше за звичайний «Шахед-136» із поршневим двигуном MD-550, і суттєво скорочує вікно реакції ППО — з 4–6 годин класичної підготовки оборони до 1–2 годин.
Втім, швидкість не робить такі дрони невразливими. Наприкінці 2025 року відбулося перше підтверджене перехоплення реактивного «Шахеда» українським дроном Sting — швидкість самого перехоплювача (280–315 км/год) виявилася достатньою.
Крім того, реактивний двигун залишає потужний тепловий слід, який добре фіксується інфрачервоними головками самонаведення, а виробництво таких модифікацій дорожче й повільніше за масові поршневі «Шахеди».
Дрони-перехоплювачі стали одним із небагатьох напрямків, де Україна формує світовий попит на власні технології. За словами президента Володимира Зеленського, Україна отримала 11 запитів від інших держав щодо захисту від «Шахедів» — переважно від країн, що межують з Іраном, а також від європейських держав і США.
Дрони-перехоплювачі формують окремий, дедалі більш автоматизований ешелон протиповітряної оборони. Розвиток машинного зору, автономного наведення та серійного виробництва визначатиме, наскільки ефективно Україна зможе протистояти масованим повітряним атакам у наступні роки.
