Влітку 2026 року російська керована авіабомба вперше долетіла до Павлограда — майже за 100 кілометрів від точки скидання. Ще три роки тому це звучало б фантастично: КАБ створювали для того, щоб дешево пристосувати радянські запаси вільнопадаючих бомб до скидання з авіації на відстані від фронту, на відстань до 60-80 км. Зараз виробництво керованих авіабомб — повноцінна індустрія з планами на 120 тисяч одиниць виробництва на рік.
Економіка дешевого терору
Основна причина, чому росія зробила ставку на КАБ — фінансова. Модуль універсального планування та корекції (УМПК), який перетворює звичайну авіабомбу на керовану, коштує близько 25 тисяч доларів. Для порівняння: крилата ракета «Калібр», яка на початку повномасштабного вторгнення коштувала 6,5 мільйона доларів, зараз обходиться рф щонайменше у 10 мільйонів. Різниця у ціні — у сотні разів, а ефект на землі за умови прямого влучання цілком порівнянний.
Дорогі ракетні програми росії впираються у фінансові й виробничі обмеження, і Генштаб ЗСУ вказує на брак коштів у російської армії. Тож КАБ виявились «ідеальною альтернативою»: дешевою і масовою.
І головне — носій. Тактичний винищувач-бомбардувальник Су-34 чи Су-35 скидає бомбу з відстані, недосяжної для більшості українських засобів протиповітряної оборони.
Авіаційний експерт Валерій Романенко повідомив: один Су-34 несе чотири КАБи. А за день росіяни іноді скидають по 250 бомб. При цьому він зазначив, що жодна з країн світу не здатна щодня випускати стільки ж зенітних ракет для перехоплення. Це свідома стратегія противника: змусити Україну витрачати дорогі ресурси ППО на перехоплення дешевих цілей.
За інформацією ГУР, наприкінці 2025 року путін ставив завдання наростити виробництво КАБ до 120 тисяч одиниць, щоб підтримувати високу інтенсивність застосування протягом 2026 року. У січні 2026 року вже зафіксували рекордну кількість скидів — 5700.
Тактика теж змінюється: за словами речника Повітряних сил Юрія Ігната, росія все частіше скидає по 12 бомб одночасно, розширюючи удари не лише по позиціях військ, а й по цивільній інфраструктурі прифронтових областей: Запоріжжя, Дніпропетровщини, Харківщини, Сумщини.
Цікаво, що дослідження Forbes Ukraine виявило у складі модулів УМПК електронні компоненти американського та китайського виробництва. Тож навіть найдешевша і наймасовіша зброя росії залежить від імпортної мікроелектроніки, яку санкційний режим все ще не зумів повністю перекрити.
Технологічна еволюція УМПК
Первісна ідея УМПК — «універсального модуля планування та корекції» — була запозичена росіянами з західної концепції JDAM.
Росіяни кріплять до хвостової частини старої радянської бомби ФАБ-250, ФАБ-500, ФАБ-1500 чи ФАБ-3000 розкладні крила, стабілізатори та блок електроніки з GPS-приймачем, інерційною навігаційною системою й приводами рульових поверхонь. Після скидання така бомба планує під кутом, коригуючи траєкторію на льоту. Вона перетворюється на щось середнє між планером і крилатою ракетою.
Дальність цієї зброї нарощували поетапно:
- Базовий УМПК (2023–2024) — верифікована дальність 60–65 кілометрів, гранично до 80 км.
- УМПК-ПД (з початку 2025 року) — модифікація зі збільшеною площею крила та посиленим кріпленням підняла дальність до 95 кілометрів.
- УМПК з реактивним прискорювачем (2025 рік) — росіяни почали інтегрувати на корпус модуля реактивні прискорювачі китайського виробництва, що дозволило досягти дальності до 150 кілометрів за відповідної висоти скидання.
- УМПК-500 та УМПБ-5Р (лютий 2026) — модифіковані версії 500-кілограмової бомби, які здатні летіти на 160 та навіть 200 кілометрів відповідно.
- УМПБ-5 (липень 2026) — принципово новий крок. Вже не переробка старої бомби, а повноцінний плануючий боєприпас заводського виробництва. Саме він уперше в бойових умовах вразив цілі у Павлограді та Миколаєві — містах, які раніше вважались відносно безпечними завдяки віддаленості від лінії фронту.
Тож росія поступово переходить до серійного виробництва повноцінних плануючих бомб з нуля. Це — стабільніші характеристики, краща відтворюваність і, головне, — можливість нарощувати випуск промисловими темпами, а не обмежуватися наявними складськими залишками радянських бомб.
Двигуни для реактивних модифікацій — малі турбореактивні агрегати цивільного походження з тягою близько 0,8 кН. Ця технологія запозичена з цивільного безпілотного та авіамодельного сегмента й адаптована під військові потреби. Паралельно росія просуває і важчі боєприпаси: у 2024 році було анонсовано серійне виробництво тритонної ФАБ-3000 з планом випустити 600 одиниць, а згодом оснастити її тим самим УМПК, перетворивши вільнопадаючу бомбу на гігантський планерний боєприпас.
Чому КАБи так важко збити
Ефективної прямої протидії КАБам не існує. На відміну від крилатої ракети чи ударного дрона, КАБ більшу частину польоту практично не використовує двигун. Це ускладнює його виявлення радіолокаційними засобами і залишає українській ППО мало часу на реакцію.
Наявні комплекси ППО далекого радіусу дії теж не вирішують проблему. Patriot і SAMP-T мають дальність близько 160 кілометрів, а щоб уникнути ураження російською артилерією, їх довелося б розташовувати за 50 кілометрів углиб від лінії фронту. Але росіяни й самі скидають бомби приблизно за 50 кілометрів зі свого боку. У сумі виходить та сама сотня кілометрів, яку бомба долає в планерному польоті.
Які засоби проти КАБ ефективні?
Аналітик Іван Киричевський називає радіоелектронну боротьбу єдиним реальним способом захисту від КАБ. Глушіння GPS-сигналу збиває точність наведення, хоча й не завжди зупиняє бомбу.
Дрони-перехоплювачі та мобільні вогневі групи теж застосовують для боротьби з окремими бомбами, але це рішення точкове. Колишній офіцер Повітряних сил Анатолій Храпчинський зазначає: щоб перехопити бомбу дроном, потрібно знати, звідки вона летить, на якій висоті і точну координату цілі. Отримати цю інформацію важко.
Найефективніша протидія — ураження носіїв. Анатолій Храпчинський наполягає: треба перехоплювати літаки, а не бомби.. Так, у липні 2026 року був збитий російський Су-35, який регулярно бомбардував українські позиції на Донеччині. Однак ця операція потребувала чіткого планування і застосування кількох засобів та родів військ. Пощастило також, що літак вдалось «виманити» з-під зони дії авіації прикриття. Очевидно, що противник вчиться на помилках, і повторити операцію за таким сценарієм вже не вдасться.
Єдина стратегія, здатна дати результат, — комбінована. Далекобійна ППО для витіснення авіації носіїв подалі від можливих рубежів скидання, РЕБ для деградації точності наведення, і точкові перехоплювачі там, де перші два ешелони не спрацювали.
Чи є КАБ в України?
18 травня міністр оборони Михайло Федоров анонсував першу українську керовану авіаційну бомбу «Вирівнювач» (Equalizer). Це конструкція, спроєктована з нуля під умови війни 2026 року.
Бойова частина боєприпаса становить 250 кілограмів, дальність застосування — до 60 кілометрів, і, за словами міністра, робота над її збільшенням триває. Розробка зайняла 17 місяців, Міноборони вже закупило першу експериментальну партію.
Також відомо, що українська компанія BlueBird Tech спільно з профільним конструкторським бюро залучає провідних інженерів-ракетників для запуску серійного виробництва українських КАБ.
Крім того, в Україні створюють принципово нову нішу боєприпасів. Це керовані бомби для скидання з дронів-бомберів. Боєприпас Firefly, протестований на основних українських дронах-бомберах, здатний ефективно діяти на висоті до 800 метрів і призначений для ураження укріплень і бліндажів.
Хто виграє технологічну гонку
Наразі розрив у масштабах виробництва на користь росії: тисячі одиниць проти перших українських експериментальних партій. Але якщо ще рік тому КАБ був суто російським інструментом терору, проти якого Україна могла хіба глушити навігацію й перехоплювати поодинокі носії, то тепер з’явився симетричний технологічний відповідник. І головне — з реальною перспективою серійного випуску.
