Коли навесні 2023-го передовий танк росії Т-90А з позивним «Володимир» опинився в майстерні інженерів Центру досліджень трофейного та перспективного озброєння, висновок вийшов трагічним для Кремля. З’ясувалось, що це старий Т-72 з імпортною електронікою замість «інновацій». Публікація цього факту вдарила по репутації танка сильніше за снаряд: після неї низка контрактів на постачання Т-90 була зупинена. Один розібраний танк коштував росії мільярди доларів експортної виручки.

Це і є суть трофейної розвідки — TECHINT, technical intelligence, якщо мовою НАТО. Велика група інженерів вивчає, як влаштована техніка противника, з чого вона зроблена і де в неї слабке місце. В ЗСУ це перетворилося на індустрію. До неї залучено тисячі людей: від саперів, які витягують танки з мінних полів, до програмістів, що вивантажують прошивки з дронів у Ghidra.

Від окопу до лабораторії

Про трофей можуть повідомити технічна розвідка, піхота, місцеві жителі — або й просто випадковий допис у Telegram. Буває, що техніка дістається як «бонус» разом з захопленими полоненими. Допомагає навіть моніторинг новин. Наприклад, справний розвідувальний дрон Орлан-10 під Вишгородом інженери Центру виявили завдяки повідомленням у ЗМІ про поліцейську операцію.

Кинута ворожа техніка майже завжди замінована: окупанти залишають розтяжки, підключають фугаси до люків, мінують підходи. Захист від трофейної розвідки часто передбачають ще під час заводської збірки техніки. Так, і липні Сергій «Флеш» писав:

«Увага! У нових «Молніях» із ШІ передбачено окремий контур детонації. Він спрацьовує під час відкриття верхньої кришки».

Тому в команді евакуації обов’язково є сапери, а офіцери самого Центру проходять протимінну підготовку.

Після первинного розмінування зразок під охороною їде на технічну базу або одразу в лабораторію. Там його ставлять на облік і чіпляють бірку з номером, щоб не загубити серед сотень інших експонатів.

Що відбувається за зачиненими дверима

Первинний огляд — це, по суті, «цифрове розтинання». 3D-сканування корпусу лазерними або фотограмметричними сканерами дає точну модель, яку потім можна «розібрати» і «зібрати» на комп’ютері хоч сотні разів — навіть якщо оригінал вже розпиляли на зразки металу. Фіксується кожне маркування, кожен серійний номер, шов зварки.

Далі — ручна робота. Танк чи БМП розбирають на модулі: знімають башту, антени, блоки динамічного захисту. Для броні — металографія, тобто дослідження структури сталі під мікроскопом, плюс обстріл на стенді, щоб перевірити, чи справді захист працює так, як заявляє виробник.

Саме так у червні 2022-го перевіряли трофейну БМП-2 з новим комплектом накладної броні 675-сб3КДЗ. Черга з великокаліберного кулемета й постріл з гранатомета показали, де саме цей «панцир» тримає удар, а де ні. Результат занесли в піхотні інструкції: як саме цілитися по такій техніці, щоб не витрачати боєкомплект даремно.

Полювання на трофеї: як в ЗСУ розбирають російську зброю на гвинтики і що з цього виходить
Фото з відкритих джерел

З електронікою й програмним забезпеченням працюють окремо. Логічні аналізатори й осцилографи читають сигнали на платах, спектрометри визначають частоти каналів управління, а ІТ-фахівці вивантажують прошивки контролерів і запускають їх через інструменти на кшталт Ghidra, IDA Pro чи Hex-Rays. З дронів окремо вилучають SD-карти й флеш-пам’ять — часто там лишаються записи маршрутів і навіть відео з камер.

Ракети й боєприпаси — окрема історія. Секвестрований запал відправляють у лабораторію на хімічний аналіз палива методом газової хроматографії, а бойову частину перевіряють на приховані пристрої самознищення, які можуть спрацювати в руках дослідника.

Однак так само працює і противник. Захоплений Донеччині у 2024-му американський танк M1A1 Abrams — підірваний на міні й добитий FPV-дронами — росіяни відправили на Уралвагонзавод, що випускає Т-72 і Т-90. Туди ж, за повідомленнями, потрапив і трофейний Leopard 2A6. Обидва танки там вивчали на предмет композитної броні та систем управління вогнем.

Дрон, скопійований за кілька тижнів

Не всі результати цієї роботи лишаються в звітах та інструкціях для піхоти. Один з найпоказовіших прикладів — ударний дрон «Блискавка», який українські інженери розробили, вивчивши конструкцію російського камікадзе-дрона «Молнія». Це швидкий і дешевий спосіб наростити виробництво аналогічних систем «на своїх» потужностях, не чекаючи нової розробки. І це типова логіка технічної розвідки: не обов’язково винаходити велосипед, якщо ворог уже випробував конструкцію за тебе.

Та не завжди для реверс-інжинірингу потрібен цілий зразок — часто досить уламків. Так було з гіперзвуковою ракетою «Кинджал», збитою над Києвом 4 травня 2023 року. Фахівці Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) розібрали залишки бойової частини й встановили, що вона споряджена вибухівкою октаген: тією самою, що і в боєголовці балістичної ракети 9М723 комплексу «Іскандер». Це навело на думку про спільну виробничу базу й спільні вразливості двох типів ракет.

Як розбирання ворожої техніки змінювало хід конфліктів

Україна не першопроходець — реверс-інжиніринг трофеїв має довгу історію.

Найгучніший приклад — втеча радянського пілота Віктора Бєленка до Японії 6 вересня 1976 року на новітньому винищувачі-перехоплювачі МіГ-25 «Фоксбет». На заході цей літак вважали технологічним монстром, здатним літати на Мах 3 і залишати позаду будь-який західний винищувач. Під цю загрозу навіть розробляли окрему ракету AIM-97 Seekbat.

Полювання на трофеї: як в ЗСУ розбирають російську зброю на гвинтики і що з цього виходить
Фото з відкритих джерел

Коли американські та японські інженери розібрали машину, з’ясувалося, що це важкий, неповороткий літак з «сирим» радаром і двигунами, які руйнувалися на заявлених швидкостях. Міф розвіявся, програму розробки спеціальної ракети згорнули, а розуміння реальних слабких місць МіГ-25 вплинуло на подальший розвиток F-15.

Показово, що подібний трюк повторили і в 1997-му, коли США викупили в Молдови 21 винищувач МіГ-29: офіційно, щоб ці машини не дісталися Ірану, а неофіційно ще й для того, щоб американські інженери могли розібрати їх без обмежень.

TrophyLab: глобалізація трофейної розвідки

У червні 2026 року Міноборони офіційно запустило державний портал TrophyLab — єдину базу досліджень трофейної техніки, куди дані заносять підрозділи Сил оборони, ГУР, СБУ та профільні наукові установи.

Каталог на старті налічував понад 115 зразків російського озброєння, структурованих за категоріями. Зареєстрований і перевірений користувач — науковець, військова частина, оборонна компанія з країни-партнера — може подати запит на сам зразок або його фрагмент для самостійного вивчення. Попит виявився більшим, ніж очікували: вже за місяць після запуску на платформу подали понад 300 заявок, майже 200 із них — від іноземних оборонних компаній.

Ціна знання

За ефективністю стоять і ризики. Та сама історія з Т-90, що коштувала росії експортних контрактів, водночас показує ворогу, що саме українські аналітики вже знають про його техніку. Бази даних на кшталт TrophyLab — приваблива ціль для кібератак, а доступ іноземних партнерів підсилює ризики витоку конфіденційних даних.

Та найбільше ризикують люди, що виїжджають забирати трофей з нейтральної смуги чи щойно залишеної позиції. Та й сама робота з ворожими боєприпасами й вибухівкою в лабораторних умовах — це щоденний ризик для інженерів та науковців.

У Центрі кажуть про потребу в мобільних лабораторіях ближче до фронту, аби не втрачати цінні зразки через затримку евакуації, і про розширення парку обладнання. Науковцям потрібні портативні рентгени, мікро-КТ для дослідження техніки без розбирання.

Чотири роки активної роботи Центру довели: у війні перемога інколи вирішується не тільки на полі бою, а й за лабораторним столом — коли розібранийтрофей перетворюється на інструкцію для піхоти, підказку для розробників РЕБ або аргумент, через який іноземний покупець скасовує контракт з виробником.

Для підготовки матеріалу були використані такі публікації: