27 липня 2026 року виробник ударних FPV-дронів і дронів-перехоплювачів «Генерал Черешня» повідомив, що першим серед українських defense-tech компаній отримав дозвіл на організацію приватної ППО. Це дає їй офіційне право використовувати погоджені державою засоби перехоплення повітряних цілей для захисту приватних об’єктів і критичної інфраструктури в тилу.
Компанія обіцяє «комплексне рішення повного циклу»: власних пілотів, мобільні групи та системи протидії ворожим дронам, а також готовність навчати й постачати обладнання іншим бізнесам.
Насправді з моменту оголошення про старт проєкту приватної ППО до нього долучились кілька десятків компаній з Харківської, Одеської, Київської, Полтавської, Закарпатської та інших областей. Але вихід у цю сферу одного з найбільших виробників FPV-дронів в Україні можна назвати символічним. Адже раніше що до галузі заходили переважно охоронні компанії.
Виникає питання: звідки у країні з традиційною державною монополією на застосування зброї з’явилося право самостійно збивати повітряні цілі? Про це — у нашій статті.
Законна основа приватної ППО
Приватна ППО в Україні — військовий експеримент, у межах якого держава залишає за собою рішення про застосування зброї. Бізнесу ж делегували право на фінансування, частину операторської ланки та інфраструктуру.
Ще в червні 2025 року уряд запустив експеримент щодо добровольчих груп ППО на базі формувань територіальних громад, а в липні — окремий експеримент щодо радіоелектронного прикриття об’єктів критичної інфраструктури. Далі вектор змістили у сторону потреб бізнесу.
Юридичну основу заклала постанова Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2025 року № 1506. Вона запровадила проєкт, який дозволив підприємствам незалежно від форми власності створювати власні групи ППО: з радарами, дронами-перехоплювачами, зенітною артилерією і навіть зенітними ракетними комплексами.
2 березня 2026 року наступна постанова № 290 дозволила тимчасову передачу озброєння та боєприпасів зі складів військових частин у групи ППО підприємств критичної інфраструктури. Їм також дали можливість поповнювати витрачені боєприпаси за спрощеною процедурою.
Верхня межа дії експерименту теж відома: це 22 листопада 2027 року (якщо воєнний стан не завершиться раніше). Після цього Міноборони як координатор має подати уряду звіт і пропозиції щодо подальшого нормативного врегулювання галузі.
Як працює приватна ППО?
Юридично група ППО — це структурний підрозділ уповноваженого підприємства. Компанія, яка хоче створити таку групу, проходить кілька етапів:
- Отримує погодження з Повітряними силами ЗСУ.
- Навчає персонал, закуповує або отримує у тимчасове користування засоби ППО.
- Забезпечує доступ до інформації про повітряну обстановку та постійну координацію з військовим командуванням.
Рішення про ураження конкретної цілі ухвалює командування Повітряних сил: приватна група лише виконує команду в межах єдиної системи управління.
Щоб отримати допуск, підприємство має відповідати одній з кількох умов:
- мати дозвіл МВС на поводження з вибуховими речовинами;
- вести ліцензовану чи задекларовану охоронну діяльність;
- перебувати в реєстрі виконавців державних контрактів Міноборони.
Компанія не повинна перебувати під санкціями, а серед її власників, бенефіціарів чи керівників не повинно бути громадян або юросіб держави-агресора. До операторів ППО висувають окремі вимоги — віковий ценз, дієздатність, відсутність незнятої судимості та захворювань, що перешкоджають виконанню такої роботи.
До груп приватної ППО долучаються переважно громадяни, які не підлягають призову до Сил оборони. Тож участь у проєкті не дає бронювання від мобілізації.
Перелік дозволених засобів широкий: дрони-перехоплювачі, стрілецька зброя, безпілотні комплекси, зенітне ракетне озброєння, зенітна артилерія, радіолокаційні станції та засоби радіоелектронної боротьби.
Утім, більшість компаній, що вже увійшли до проєкту, роблять ставку саме на дрони-перехоплювачі. Так, у квітні 2026 року Повітряні сили офіційно повідомили про перше зафіксоване збиття реактивного «Шахеда» на швидкості понад 400 км/год силами приватної групи, а раніше — про перехоплення ворожих БпЛА типу Shahed і Zala на Харківщині.
Джерела фінансування — виключно кошти самих підприємств. Держава не оплачує створення приватних груп ППО, натомість надає їм доступ до системи управління, координацію та можливість тимчасово отримувати озброєння зі складів військових частин.
Постанова дозволяє використовувати різні засоби ППО — від стрілецької зброї до зенітних ракетних комплексів. Водночас більшість приватних операторів роблять ставку на багатошарову систему захисту. Вона складається з радіолокаційних станцій для виявлення цілей, засобів радіоелектронної боротьби, дронів-перехоплювачів і мобільних командних пунктів.
Представники Повітряних сил наголошують, що військові лише рекомендують базовий набір обладнання, але без конкретних виробників чи моделей: компанії самі формують свої комплекси залежно від бюджету та потреб.
Хто вже долучився до проєкта?
Поряд з виробниками озброєння на кшталт «Генерал Черешня», що заходять у нішу зі своєю продукцією та навчальними програмами, до проєкту приєднуються охоронні компанії. Наприклад, представник компанії «Тріаріус» розповів: після появи механізму приватної ППО компанія пройшла переформатування під цей напрям. Вона самостійно обирає та закуповує технічні рішення, за які готова нести відповідальність. За його словами, команда складається виключно з ветеранів із бойовим досвідом роботи з дронами.
До ринку заходять і великі гравці охоронного сектору: зокрема холдинг SHERIFF, який традиційно надає послуги фізичної охорони, гуманітарного розмінування та інкасації. Зараз він розбудовує окремий напрям із власним командним центром і операційною структурою під захист об’єктів з повітря.
Ще одна компанія — служба охорони «Гвардія» — отримала дозвіл у лютому 2026 року й готує операторів дронів-перехоплювачів. Тут визнають: бізнес поки ставиться до нової послуги обережно.
Найактивніше приватними групами ППО цікавляться підприємства на сході країни, де загроза ударів найближча. Фахівці галузі вважають, що приватні групи здатні додати армії гнучкості, прикриваючи конкретні об’єкти, які військові не завжди можуть поставити в пріоритет за наявних ресурсів.
Це не «приватна армія»: юридичні застереження
Експерти застерігають потенційних користувачів послуги від хибного прочитання законодавства.
Євген Шевченко, CEO холдингу SHERIFF, зазначив: постанова № 1506 створює не «приватну ППО» як самостійний суб’єкт, а державно-керовану приватну спроможність. Тобто бізнес платить, наймає персонал і обслуговує техніку, але команду на застосування зброї в кожному випадку дають виключно військові.
Експерти також виділяють кілька ризиків для компаній, які долучаться до проєкту. Серед них:
- використання незатвердженого озброєння або непогодженого персоналу;
- помилкове ураження цивільних цілей;
- випадки «дружнього вогню» через збої зв’язку чи неузгоджені дії з підрозділами ППО, застосування засобів РЕБ без дозволу.
Окремою проблемою залишається відсутність зрозумілих механізмів страхування та відповідальності перед третіми особами.
Тому важливо документувати кожну операцію: зберігати журнали команд, телеметрію, відеозаписи та акти передачі техніки. У разі інциденту саме ці матеріали допоможуть довести, що дії виконували законно та в межах наданих повноважень.
Чи оригінальна українська модель приватної ППО?
У більшості держав, що не перебувають у стані війни, право нейтралізації повітряних загроз збережене виключно за державою.
Так, у США приватна особа не може самостійно збивати дрони над власною ділянкою. У Великій Британії навіть глушіння частот без спеціальної ліцензії прописане як окремий злочин.
Оновлений план Європейської комісії з протидії дронам, представлений у лютому 2026 року, зосереджений на посиленні виявлення загроз, координації реагування та розвитку оборонної промисловості. Але жодних загальноєвропейських норм, які дозволяли б приватним компаніям самостійно нейтралізовувати дрони, не існує.
Тобто Україна однією з найперших залучила приватний сектор до завдань активної протиповітряної оборони. проте це не ринкове право: лише чітко обмежений у часі експеримент. Однак він відкриває для українських компаній рідкісне вікно можливостей.
Чи стане експеримент постійною індустрією після листопада 2027 року, чи залишиться тимчасовим воєнним рішенням — залежить від того, наскільки вдало держава встигне засвоїти напрацьовані практики та ухвалити окрему модель регулювання.
