Від радянських майстерень на вантажівках до пікапів-«лєтучок»: розповідаємо, як змінився ремонт техніки на фронті за роки повномасштабної війни.
Механік мобільної ремонтної групи 14-ї бригади Михайло розповів, що найважче працювати під обстрілами: каже, «треба одночасно лагодити машину, слухати, що і куди летить, і стежити, щоб у небі не висіли безпілотники».
Це — щоденна рутина ремонтників. Для більшості пошкоджених машин ремонт на нулі складається з етапів: дістатися до машини, витягти її, оцінити пошкодження, знайти деталь і поставити її. Кожна ланка тримається на людях, які працюють під дронами.
Як виглядає «ремонт на нулі»
У липні 2026 року російський екіпаж кинув справний Т-72, бо в танку закінчилося пальне. За повідомленням 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ, танк дістався 81-й бригаді без жодного пострілу. Його евакуювали, заправили й передали до ремонтного підрозділу, де машину обслужили, додали протидроновий захист і підсилили броню. Тепер вона воює на слов’янському напрямку проти колишніх власників.
Це той рідкісний випадок, коли спрацювало все: танк був цілий, до нього можна було дістатися, а ремонтний підрозділ виявився поруч. На жаль, в умовах кіл-зони така удача посміхається захисникам нечасто. Тим не менш, кожного дня у небезпечні зони виїздять команди спеціалістів, які мають оцінити і відновити ще потенційно придатну техніку.
Власні ремонтні підрозділи є в бригадах. Вище за рівнем — ремонтні полки. Якщо вони не можуть впоратись (наприклад, через брак умов або обладнання), підключаються заводи.
Перша ланка ремонту — мобільна група, яка береться за те, що можна зробити просто неба: змінити колесо, базово полагодити ходову, зварити деталь. Складну електроніку, дрони, РЕБ і ретранслятори зазвичай знімають із машини й везуть у тил, бо потрібні діагностика й контрольовані умови.
Боєць 47-ї механізованої бригади з позивним PhysEd розповів, що більшість автомобілів втрачають від ворожих ударів, а не від зносу. А речник бригади «Хартія» додав: на фронті є автівки, які воюють із 2022–2023 років, а є ті, що не витримують першого ж бойового виходу.
«Швидка допомога» для техніки
Восени 2022 року «Укроборонпром» повідомляв, що його виїзні бригади відновлюють 90–95% техніки безпосередньо на лінії зіткнення або в «сірій» зоні. Вони працюють за одним алгоритмом: спочатку розмова з екіпажем ще до виїзду, щоб заздалегідь підготувати запчастини. Потім — максимально швидка діагностика на місці. Далі тяжко пошкоджену техніку відтягують у безпечне місце. Рекорд однієї бригади з трьох осіб становив сім відновлених машин за добу.
Півтора тижні жили у «кузові»-майстерні
У 2023 році ремонтна група 14-ї механізованої бригади працювали на Харківщині. Її командир Михайло до вторгнення служив у прикордонних військах. Він порівняв військову техніку з сільськогосподарською: за його словами, «Трактори від військової техніки майже не відрізняються».
Група працювала у авто з закритим кузовом: тут і інструменти, і запчастини. При кількаденному ремонті він ставав для механіків домівкою. Наприклад, одного разу вони застрягли майже на півтора тижня біля одного МТ-ЛБ (броньованого тягача). Тоді у польових умовах міняли головки, прокладки, перевзували гусениці.
«На машину ставиться кран-стріла і можемо будь-де двигун знімати. Усі необхідні ключі завжди на собі», — пояснив Михайло.
Механік Микола, колишній слюсар, розповів, що радянська техніка ламається частіше, бо вже «відходила» свій ресурс. Група також розбирає знищену російську техніку на запчастини і ремонтує трофеї. Так, у 14-й бригаді трофейному Т-72БМ спеціалісти замінили мотор і трансмісію, полагодили гармату й наварили додаткову протикумулятивну броню.
Контейнер замість «Зіла»
За чверть століття до цієї війни радянська армія розраховувала на пересувні майстерні на кшталт ПАРМ-3М. Їх розгортали з кількох машин і комплектували важким обладнанням. Зараз такий підхід здебільшого не працює: обладнання для «Уралів» і КамАЗів не підходить до IVECO та MAN.
Командир 43-ї артилерійської бригади полковник Ярослав Лисенко описав різницю. За його словами, раніше зварювальний апарат вагою близько 300 кілограмів обслуговували семеро бійців. Тепер є компактні сучасні апарати: з такими може впоратись одна людина.
Тому зміни впроваджують буквально «на ходу». Разом з благодійною організацією «Реактивна пошта» бригада розробила майстерню на базі 20-футового контейнера. У ній зварювальний блок, токарний верстат, піскоструй, кран-балка і кран-маніпулятор на 9 тонн. За словами комбрига, тепер бригада виконує близько 90% ремонтів самостійно, крім заміни стволів і капремонту двигунів та коробок САУ. Проєкт коштував 110 тисяч євро, а власний шиномонтаж, за оцінкою комбрига, окупився п’ять разів за два роки.
Контейнер має логістичну перевагу: тягач ставить його на майданчик і їде далі, а не прив’язаний до вантажівки, як радянські майстерні. Фонд «Справа громад» виготовив понад 20 таких комплексів по 1,8 млн грн і передав військовим 103 машини на шасі Leyland DAF, кожна від 1 млн грн.
Пікап-«лєтучка»
Ремонт на нулі починається з питання, чи можна взагалі підібратися до пошкодженої техніки. У перші місяці повномасштабного вторгнення евакуаційні машини доїжджали майже до самих позицій. Зараз масоване використання FPV-дронів перетворило смугу шириною до 20 кілометрів від лінії фронту на зону ураження.
Тому компанія LOCKER будує майстерні на пікапах: підсилена рама, кунг, малий шиномонтажний стенд, генератор, компресор, зварювальний апарат, стріла на 500 кг. Представник компанії назвав її «машина-лєтучка»: на ній зручно приїхати, зробити роботу і швидко зникнути. Ціна — близько 916 тис. грн.
Чи можна ремонтувати «у полі» західну техніку?
Ще до постачання Abrams і Leopard у США й Європі сумнівалися, що Україна зможе їх обслуговувати. У NBC News писали, що міністр оборони Ллойд Остін і генерал Марк Мілі радили не надсилати Abrams саме через довгий термін навчання екіпажів і ремонтників. На початку розглядали створення найближчого ремонтного хабу у Польщі, проте пізніше з’ясувалось: швидше і дешевше розгорнути його в Україні.
Західна техніка на практиці виявилась, за словами українців, «надто важкою та складною для ремонту». Через це українські захисники віддають перевагу вітчизняним машинам з модульною бронею. У НАТО засвоїли урок: дослідники організації радять виробникам закласти легкість ремонту як головну вимогу і відмовитися від «примх», зокрема гумових гусениць.
«Лікарі» для роботів
До 20 серпня 2026 року українські наземні роботи виконали понад 100 тисяч бойових місій. У найроботизованіших батальйонах НРК забезпечують до 90 відсотків фронтового постачання.
Водночас НРК — один з головних об’єктів ворожих атак. Тож очевидно, що у підрозділах почали відкривати так звані «СТО для роботів». Так, у технічну майстерню 22-ї бригади роти безпілотних наземних систем НРК повертають після кожної місії: на огляд, обслуговування й ремонт. Ремонтники враховують досвід бойових виходів: додають захист і покращують зв’язок.
«Руки» є, деталей бракує
Найдовше ремонт зупиняється через брак запчастин. Особливо — для західної техніки. Чекати місяцями ніколи: доводиться знаходити рішення.
Майор Сил логістики Ігор Симутін розповів, що у ЗСУ локалізували гумотехнічні вироби, сайлентблоки, броньовані лобові скла, радіатори та ремонт двигунів і автоматичних коробок передач. Система двоступенева: бригадні майстерні виконують дрібний ремонт, а важкі пошкодження йдуть до ремонтних центрів Командування Сил логістики.
Дрібні ж деталі друкують. Фронтові принтерні ферми виготовляють кріплення, захисні корпуси й адаптери, а корпуси FPV, антенні кріплення та тримачі акумуляторів переробляють за відгуками з фронту й тестують упродовж годин.
Трофеї теж стали джерелом деталей. У ремонтному батальйоні 3-ї танкової бригади зберігали «банк» запчастин, знятих із російських машин. Придатні вузли та агрегати використовували для відновлення української техніки, коли потрібних деталей не було в штатному постачанні.
Прикладів героїзму, стійкості, винахідливості українських ремонтників багато. І варто зауважити, що до цих процесів залучені не лише штатні спеціалісти бригад, але й цивільні майстри. Завдяки Постанові Кабінету міністрів №334 від 16 березня 2026 року Міноборони отримало змогу визнавати критично важливими підприємства, які виконують контракти на ремонт і утримання озброєння та техніки. Ремонтники нарешті стали окремою стратегічною категорією, а не просто «тилом війни».
