Кожна масована атака по Україні завершується одним і тим же: крилаті ракети збиті майже всі, балістика — лише частково. Наприклад, у червні 2026 року Повітряні сили доповіли про 90% збитих крилатих ракет типу «Калібр», «Іскандер-К» і Х-101 — і водночас лише 40% збитої балістики («Іскандер», «Кинджал», 48Н6ДМ). Розрив не випадковий і не пов’язаний лише з нестачею ракет-перехоплювачів. Проблема — у фізиці польоту двох принципово різних класів зброї. Дві різні фізики польоту
Балістична ракета функціонує за законами артилерійського пострілу. Двигун працює лише на активній ділянці — від кількох десятків секунд до кількох хвилин, — після чого бойова частина відділяється і летить далі по інерції та під дією гравітації, за класичною параболою. У ракет великої дальності ця ділянка може виходити за межі атмосфери, а на завершальному етапі бойовий блок входить в атмосферу зі швидкістю, що для оперативно-тактичних систем на кшталт «Іскандера» чи північнокорейського KN-23 сягає кількох Мах, а у деяких систем — і вище 5-10 Мах.
Крилата ракета — це, по суті, безпілотний літак-камікадзе. Двигун (турбореактивний або ракетно-прямоточний, як у Х-101 чи «Калібра») працює практично увесь політ, крила створюють аеродинамічну підйомну силу, а маршрут прокладається на малій і гранично малій висоті з використанням супутникової навігації, кореляції рельєфу (TERCOM) та інерціальних систем. Швидкість здебільшого дозвукова, хоч дедалі частіше зустрічаються надзвукові варіанти.
Виявлення: хто кого бачить раніше
Балістичну ракету видає її ж траєкторія. Крутий зліт на активній ділянці дає яскравий інфрачервоний факел, який фіксують супутники раннього попередження, а сам політ по передбачуваній дузі дозволяє РЛС виявляти ціль на великій відстані та завчасно — часто ще до завершення активної ділянки — розрахувати ймовірну точку падіння.
З крилатою ракетою все навпаки. Головна проблема для наземної РЛС — кривизна Землі. Радіогоризонт — фізична межа: промінь радара поширюється практично прямою лінією, і об’єкт, що летить на висоті кількох десятків метрів, ховається за обрієм землі значно раніше, ніж високолітний. Розрахунки показують, що для цілі на висоті близько 100 метрів радіогоризонт для наземної станції середньої висоти становить порядку 60 кілометрів, а для цілі, що йде на гранично малій висоті — лише 30 з невеликим кілометрів. Жодна потужність передавача цю межу не долає. Плюс до цього — маскування рельєфом, лісосмугами, забудовою, і невеликий ефективний відбиваючий переріз самої ракети. Тому крилату ракету часто виявляють вже на короткій дистанції, коли часу на реакцію лишається мало.
Балістику бачать раніше, але збити її важче. Крилату ракету бачать пізніше, зате збити — за наявності часу на реакцію — значно простіше.
Чому «звичайна» ППО безсила проти балістики
В Повітряних силах пояснюють: жоден із зенітних ракетних комплексів, що є на озброєнні ЗСУ, окрім Patriot, фізично не здатен збивати балістичні цілі. NASAMS, IRIS-T, «Бук», С-300П, «Оса», «Тор» — усі вони спроєктовані під аеродинамічні цілі: літаки, крилаті ракети, дрони, — і не мають ані потрібної швидкості реакції, ані ракет, здатних наздогнати ціль, яка входить в атмосферу з гіперзвуковою швидкістю.
Перехоплення балістичної цілі — це, за визначенням фахівців, спроба «кулею влучити в кулю», тільки на швидкостях, які для звичайної зенітної ракети недосяжні. Для цього потрібен зовсім інший клас озброєння. Американський PAC-3 у складі Patriot — саме такий: замість осколково-фугасної бойової частини він використовує принцип hit-to-kill — пряме кінетичне влучання в ціль на швидкості, коли сама енергія зіткнення знищує боєголовку. Наведення на кінцевій ділянці забезпечує активна радіолокаційна головка самонаведення Ka-діапазону, а фінальні мікрокорективи траєкторії виконують десятки малих імпульсних двигунів довкола корпусу ракети. Цена порядок складніша й дорожча технологія, ніж класична зенітна ракета з радіолокаційним чи проксимітивним підривником.
Дозвукова чи слабко надзвукова ціль, що летить по відносно прямій траєкторії, — це саме те, під що спроектовані «звичайні» зенітні комплекси з осколково-фугасними боєголовками та радіолокаційним або проксимітивним підривником. Близький розрив достатній, щоб уламками вивести ракету з ладу.
Український рахунок за три роки війни
Накопичена статистика Повітряних сил це підтверджує: за майже три роки повномасштабної війни українська ППО збила близько 2400 крилатих ракет типу Х-101 та «Калібр», а також близько 100 «Іскандерів-К» — тобто крилатого варіанта цього комплексу. Балістичний рахунок значно скромніший: 97 збитих балістичних «Іскандерів» (разом із північнокорейськими KN-23) і 40 збитих «Кинджалів» — гіперзвукових аеробалістичних ракет.
Різниця в тому, скільки складних і дефіцитних ракет РАС-3 фізично є на складах. Показовий випадок — ніч на 14 липня, коли росія завдала удару вісьмома балістичними «Іскандерами-М», і українська ППО збила чи придушила п’ять цілей із восьми.
Не існує єдиного комплексу, здатного однаково ефективно закрити небо і від балістики, і від аеродинамічних цілей. Тому будь-яка сучасна архітектура ППО будується як багатошарова система: дешевші мобільні вогневі групи і ПЗРК проти дронів, NASAMS/IRIS-T/«Бук» проти крилатих ракет і авіації, і окремо — Patriot чи SAMP/T як єдиний наявний в Україні клас засобів, спроможних працювати по балістиці. Коли верхній, найдорожчий шар відчуває дефіцит боєкомплекту, розрив у відсотках перехоплення між двома класами ракет одразу стає видимим.
Саме тому заклики українського Міноборони до партнерів стосуються не ППО загалом, а конкретно ракет-перехоплювачів для Patriot: жодна кількість NASAMS чи IRIS-T цю нішу не закриє.