Сучасні бойові дії все частіше відбуваються без прямої присутності людини у небезпечній зоні. Наземні роботизовані платформи беруть на себе задачі розвідки, доставки або роботи в умовах, де ризик занадто високий.
Лише за перше півріччя 2026 року українські підрозділи законтрактували близько 25 тисяч одиниць наземної роботизованої техніки — удвічі більше, ніж за весь 2025 рік, а Міноборони вже уклало контракти на постачання понад 22 тисяч наземних роботизованих комплексів (НРК) до кінця року, повідомили. Президент Володимир Зеленський поставив перед ОПК завдання передати військам щонайменше 50 тисяч безпілотних наземних платформ протягом 2026 року — і, за оцінкою керівника напряму безпілотних платформ Brave1 Ігоря Шмирьова, обсяги поставок можуть перевищити цей план завдяки прямим закупівлям бригад.
Та головне — не кількість, а ефективність. А вона залежить від того, наскільки стабільно можна керувати НРК на відстані.
Принцип дистанційного управління
Дистанційне керування — це замкнений цикл обміну даними між оператором і платформою: команди руху йдуть вперед, відео й телеметрія повертаються назад. Швидкість цього циклу визначає точність керування.
При затримці сигналу в 1–2 секунди оператор починає реагувати із запізненням. При більшій затримці виникає ефект «інерційного управління», коли платформа рухається швидше, ніж оператор встигає її направляти. У відкритій місцевості це менш критично, у міській забудові чи серед перешкод може коштувати місії.
Канал зв’язку: від радіочастот до оптоволокна
Раніше основним рішенням для наземних роботів були радіоканали 2.4 та 5.8 ГГц — перший дає більшу дальність, другий швидшу передачу даних. У відкритій місцевості стабільний зв’язок сягав кількох кілометрів, у місті різко падав через забудову.
Зараз відбувається перехід на оптоволоконне керування: особливо у зонах щільної роботи РЕБ. Водночас фізичний кабель обмежує дальність і маневреність, тому оптоволокно застосовують точково: там, де стабільність керування важливіша за радіус дії.
Паралельно розвивається mesh-технологія: кожен модем у мережі може виступати ретранслятором сигналу, формуючи розгалужену інфраструктуру зв’язку зі зміною робочої частоти. Спершу рішення відпрацювали на дронах-приманках, а зараз воно поширюється і на наземні комплекси. Це спосіб зберегти керування навіть при частковому пригніченні каналу.
Відео та телеметрія
Відео дає оператору картину місцевості, телеметрія — точні параметри роботи платформи: швидкість, положення, рівень сигналу, стан систем. Ці потоки йдуть одночасно, але з різним пріоритетом: телеметрія передається стабільніше, тому що саме вона дає змогу приймати рішення, навіть якщо відео підвисає. При перевантаженні каналу система найчастіше жертвує якістю відео, залишаючи керуючі сигнали пріоритетними.
Один з прикладів — тактичний наземний дрон «Бандура». Це колісна платформа для логістичних, евакуаційних, інженерних та розвідувальних завдань у небезпечних зонах. Керування здійснюється через систему ELRS. Тактичний радіус — 4–5 км за умови ретрансляції, максимальна швидкість — до 8 км/год, клас захисту корпусу — IP56.
Влітку 2026 року розробники інтегрували в комплекс супутниковий зв’язок Starlink як резервний канал на випадок втрати або деградації основного зв’язку через РЕБ, а також додали нові камери для кращого огляду місцевості оператором. Платформу також доопрацювали посиленим захистом корпусу від уламків і стрілецької зброї. Це посилило можливості керування та стійкість платформи.
Масштаб і межі технології
За спільним дослідженням KSE Institute, кластера Brave1 та Defense Builder, ринок НРК в Україні зріс за 2025 рік на 488%. У командуванні вважають, що в перспективі роботизовані платформи здатні перебрати на себе до третини всіх завдань, які нині виконує особовий склад на найнебезпечніших ділянках фронту.
Але обмеження нікуди не зникли. Платформа завжди залежить від каналу зв’язку — при його втраті вона переходить у обмежений режим або повністю втрачає керування. Затримка сигналу навіть суттєво впливає на точність маневрування. А рельєф, забудова та погода продовжують змінювати поведінку сигналу незалежно від того, яка технологія передачі використовується. Тому розробники зараз шукають нові можливості для розв’язання цих проблем.
Ефективність наземних роботизованих комплексів визначається вже не стільки характеристиками самої платформи, скільки тим, наскільки продумано побудована система зв’язку навколо неї.
