Від концепції до перших українських балістичних ракет Україна пройшла не один десяток років. Проєкт «Сапсан», започаткований ще у 2000-х, пережив зупинку, відродження та перезапуск уже під час повномасштабної війни. Українська балістика переходить від випробувань до серійного виробництва, а паралельно з’являються приватні розробники та розвиваються міжнародні проєкти. Яким був цей шлях і чому створення та масштабування таких ракет потребує стільки часу — з’ясовували журналісти DefPulse.
Ставка на далекобійність
До початку повномасштабного вторгнення Збройні сили України мали лише невеликі залишки радянських оперативно-тактичних ракет «Точка-У» з дальністю до 120 км — і ці запаси, за неофіційними даними, вже вичерпані. Від західних партнерів у 2023–2025 роках Україна отримувала британсько-французькі Storm Shadow/SCALP EG та американські ATACMS. Але поставки були обмеженими, а можливість вибору цілей на території РФ — звуженою політичними умовами постачальників.
У цих умовах Україна пришвидшила власні розробки далекобійної зброї. На початку травня 2025 року президент Володимир Зеленський публічно поставив завдання «максимально прискорювати створення української балістики», назвавши далекобійність «чіткою та ефективною гарантією безпеки».
Українська оборонка справді змогла показати прогрес, але переважно в іншому класі озброєнь. За останні два роки Україна масштабувала виробництво крилатих ракет, зокрема «Нептуна» та FP-5 «Фламінго». Ще варто згадати також нове явище — так звані «ракето-дрони» («Паляниця», «Пекло», «Рута», «Барс»): гібрид безпілотника й малої крилатої ракети з реактивним двигуном, бойовою частиною близько 50–100 кг і швидкістю 700–900 км/год. Посадовці третій рік поспіль звітують про кратне зростання ракетного виробництва, не називаючи точних цифр: за 2024 рік йшлося про восьмикратне зростання, а влітку 2025-го — про десятикратне.
Але саме балістичної ракети — зброї, яку найважче збити і яка завдає найбільшої шкоди, — у цьому переліку успіхів не вистачало.
Чому саме балістика?
Перебіг війни показав, що балістичні ракети є одним із найефективніших далекобійних засобів ураження цілей у глибокому тилу. Їхня висока швидкість, маневрування та траєкторія польоту суттєво ускладнюють роботу ППО. Саме тому росія робить ставку передусім на «Іскандер-М» для ударів по українській енергетиці взимку. Лише за грудень–січень 2025/26 років рф випустила близько 130 балістичних і аеробалістичних засобів нападу, включно з ракетою середньої дальності «Орєшнік» — і збити чи подавити вдалося лише третину з них.
Секрет — у фізиці польоту. За відкритими оцінками, «Іскандер-М» може розганятися приблизно до 7500 км/год, а на кінцевій ділянці — до 9300 км/год. Оцінки висоти траєкторії сягають 50–100 км, а ймовірне відхилення від цілі для ракети з оптичною головкою наведення оцінюють приблизно у 10 метрів. Впоратися з такою загрозою може американський Patriot і франко-італійський SAMP/T.
Довга історія одного проєкту
Ще на початку 2000-х розпочалась розробка оперативно-тактичного ракетного комплексу «Сапсан» — прямого аналога «Іскандера» з дальністю до 500 км і бойовою частиною 480 кг. Проєкт зупинили за президентства Віктора Януковича у червні 2013 року, а вже 2016-го відродили — під експортною назвою «Грім-2», з обмеженою до 280 км дальністю, на замовлення Саудівської Аравії.
У лютому 2021-го тодішній міністр оборони Андрій Таран заявляв, що комплекс готовий на 80%. На момент повномасштабного вторгнення Україна мала, за різними оцінками, лише дві пускові установки і кілька готових двигунів.
Публічно про успішне випробування української балістики Зеленський повідомив у серпні 2024 року. За словами колишнього чиновника Міноборони Олександра Лієва, перші випробування відбулися ще у 2023 році, а бойове застосування — у 2024-му.
У грудні 2025-го пролунало формулювання, що «Сапсан» уже «почали використовувати». Колишній керівник департаменту військово-технічної політики Міноборони Олександр Лієв уточнював деталі: перший держконтракт на закупівлю комплексу 1КР1 «Сапсан» уклали ще в серпні 2022 року, перше бойове застосування відбулося 2024-го, а серійним виробництво стало лише 2025-го. Тобто від контракту до системного бойового застосування пройшло приблизно три роки.
За офіційними даними, у травні 2025 року «Грім-2»/«Сапсан» вперше вразив російський об’єкт на відстані близько 300 км, а в червні Офіс президента заявив про запуск серійного виробництва. Втім, зберігається секретність щодо справжніх обсягів: у ЗМІ фігурує оцінка приблизно в десять ракет на рік з перспективою нарощення до кількох сотень за умови масштабного фінансування.
«Вузьке місце»: двигуни і паливо
Є проблема, яка заважає запуску масового виробництва ракет — дефіцит твердопаливних ракетних двигунів. За оцінками військового аналітика Михайла Жирохова, на початок повномасштабного вторгнення «Південмаш» встиг виготовити лише чотири таких двигуни.
Але наскільки підприємство здатне виробляти їх зараз — питання: 21 листопада 2024 року саме «Південмаш» у Дніпрі став ціллю російської ракети середньої дальності «Орєшнік».
Друга проблема — тверде паливо. Технологія його виробництва була засекречена ще за радянських часів, а сам процес — тривалий, дорогий і небезпечний. Виготовляли паливо на Павлоградському хімічному заводі, який за роки війни десятки разів опинявся під ударами, а лінія фронту станом на початок 2026 року наблизилася до нього на 70 км.
Головний компонент — перхлорат амонію, токсичний окисник, без якого тверде паливо просто не горітиме. Власного виробництва цієї речовини в Україні немає. За даними Center for Strategic and International Studies, майже 70% перхлорату амонію для масового виробництва російських «Іскандерів» постачає Китай.
Українські дослідники вивчають можливість добування цього окисника з утилізації палива старих радянських міжконтинентальних балістичних ракет.
Приватний виробник балістики
Балістику також розробляє приватна компанія Fire Point, відома завдяки крилатій ракеті «Фламінго». За словами керівництва, архітектура FP-7 спирається на радянські рішення, пов’язані з ракетами С-300/С-400, але лише приблизно на 20% подібна до цих ракет. Компанія самостійно освоїла найскладніші вузли: двигун, тверде паливо до нього і сервоприводи.
Спершу в компанії розраховували, що FP-7 пройде кодифікацію — тобто офіційне допущення до експлуатації в ЗСУ — ще до кінця 2025 року. Станом на серпень 2026-го ракета після приблизно 15 випробувальних пусків усе ще перебуває на етапі сертифікації в Міноборони. За словами гендиректорки Fire Point Ірини Терех, перше бойове застосування FP-7 очікується на початку осені 2026 року, а важчої FP-9 — наприкінці осені. Компанія заявляє про дальність FP-7 до 200 км, тоді як для FP-9 заявлена дальність становить близько 855 км. Окремі характеристики бойового навантаження та дальності можуть відрізнятися залежно від модифікації.
Компанія також анонсувала перспективну ракету FP-9 і почала будівництво заводу з виробництва твердого ракетного палива в Данії.
Навіть попри скромні результати, Україна долає труднощі виробництва надміру швидко. Для порівняння: росія, маючи потужний радянський технологічний фундамент, витратила на створення «Іскандера» майже двадцять років і мільярди доларів. І досі вона продовжує його вдосконалювати.
Варто згадати ще й британський проєкт Nightfall, оголошений в серпні 2025 року з метою забезпечити Україну далекобійною балістикою. Три галузеві команди отримали контракти на розробку у березні 2026 року з вимогою поставити перші зразки для випробувань протягом наступних 12 місяців. Вимоги до ракети — дальність від 500 км, бойова частина 200 кг, вартість близько мільйона доларів за одиницю та придатність до випуску 10 комплектів на місяць з мінімальним експортним контролем.
Лондон розраховує передати готову зброю Україні лише наприкінці 2027 року — тобто повний цикл від оголошення проєкту до постачання займе понад два роки навіть за сприятливого сценарію.
Що далі?
Попри всі труднощі, експерти одностайні: продовжувати роботу над власною балістикою Україні необхідно, зокрема у кооперації з західними партнерами — надто стратегічне значення має ця зброя для перебігу війни. Не випадково з листопада 2024-го і протягом 2025 року міноборони рф неодноразово рапортувало про удари по підприємствах, задіяних у виробництві «Сапсана»: конструкторських бюро, цехах виготовлення бойових частин, систем керування та ракетних двигунів.. Це і є справжня причина, чому за три роки після першого держконтракту Україна отримала кілька серійних ракет, які поки проходять сертифікацію.