Масовані ракетні удари по Києву та інших містах України зробили Patriot одним із небагатьох засобів, що доводять здатність збивати сучасну балістику. Та наявність пускових установок нічого не вирішує без ракет. А їх постійно бракує: у світі щороку випускають до 850 PAC-3, тоді як на одне перехоплення потрібно щонайменше два постріли. Тому актуальною стала тема локалізації виробництва американських перехоплювачів в Україні.

«Ми поки не знаємо, на яких саме умовах може відбуватися передача ліцензій і технологій. Очевидно, що подібні рішення завжди супроводжуються складними міждержавними домовленостями. Україна має отримати максимум можливостей, не поступившись власними стратегічними інтересами» — зазначає СЕО BlueBird Tech Валерій Зарубін.

За його словами, масштабне виробництво починається не з обладнання, а з команди інженерів і технологів, здатних побудувати процес із нуля. Водночас Patriot не повинен стати самоціллю, що гальмує розвиток власної, української школи ракетобудування. 

Як відомо, 8 липня на полях саміту НАТО в Анкарі президент США Дональд Трамп дав зрозуміти, що Вашингтон готовий розглянути таку можливість, а 23 липня в Києві Володимир Зеленський обговорив із керівництвом основного виробника — Raytheon — перспективи співпраці.

Втім, станом на кінець липня однозначності поменшало: в інтерв’ю Financial Times Трамп заявив, що остаточного рішення ще немає, і додав застереження — «ми маємо бути дуже обережними щодо того, кому дозволяємо [виробляти Patriot]». Зеленський тим часом розраховує отримати дозвіл до кінця 2026 року. В будь-якому разі, перемовини тривають.

Ліцензія — не виробництво

Багато українців неправильно сприйняли ці повідомлення, плутаючи терміни «дозвіл» і «виробництво». Насправді мова поки що йде про початок тривалого процесу. Якщо справа зрушиться, то спочатку, під час ліцензування та передачі технічної документації, сторони будуть узгоджувати виробничі стандарти, вимоги до контролю якості та механізми взаємодії із сотнями виробників компонентів.

Ракета PAC-3 MSE — це високотехнологічний комплекс: твердопаливний двигун, активна радіолокаційна головка самонаведення, бортовий комп’ютер, інерціальна навігація та газодинамічна система керування, що дозволяє буквально «влучати кулею в кулю» на швидкостях у кілька кілометрів за секунду.

Найдорожчі та найскладніші вузли — головка самонаведення (виробляє Boeing) і твердопаливний двигун, виробництво якого лишається вузьким місцем навіть для американської промисловості. Програма PAC-3 MSE тривала понад 14 років: від старту розробки у 2004-му до серійного випуску 2017-го.

Орієнтир — виробничий цикл самої PAC-3 MSE у США: близько 24 місяців від замовлення до готового виробу, з залученням близько 400 компаній-суміжників. Якщо Україна піде подібним шляхом, горизонт у півтора-два роки виглядає реалістичним — за умови, що політичне рішення про обсяг переданих технологій буде ухвалене найближчим часом.

«Я переконаний, що найбільша цінність цієї співпраці — не лише можливість виробляти Patriot. Найважливіше — зберегти і примножити власні компетенції, щоб Україна й надалі створювала вітчизняні сучасні системи озброєння, а не лише освоювала чужі», — підкреслив Валерій Зарубін.