Перемагає не той, хто має більше танків. Перевагу у війні може отримати сторона, яка може швидше підвозити паливо, боєприпаси, резерви й ремонтні комплекти. Саме тому у 2026 році боротьба дедалі відчутніше зміщується вглиб території: на склади, залізничні вузли, нафтобази й мости.

Чому логістика стала ціллю?

Історія війн знає десятки прикладів, коли фронт руйнувався через розрив логістичного ланцюга. Класичний приклад — союзницькі бомбардування залізничних вузлів у Франції напередодні висадки в Нормандії та удари по нафтопереробних заводах Німеччини у 1944–1945 роках. За цією ж логікою планували операцію «Буря в пустелі» 1991 року, коли коаліція на чолі зі США систематично виводила з ладу іракські комунікації, склади та мости ще до наземної фази.

Війна росії проти України лише ускладнила логістику. Довга лінія фронту та інтенсивні бойові дії зробили своєчасні постачання критично важливими. Отже, тил став привабливою ціллю: бо саме там концентруються хаби і транспортні засоби.

Війна проти логістики: які цілі вражають

Першочергові цілі — це вузли, ураження яких паралізує ланки постачання:

  • склади боєприпасів і матеріально-технічного забезпечення;
  • паливні бази та нафтобази, звідки заправляється техніка;
  • залізничні вузли, якими переміщують основний обсяг вантажів на великі відстані;
  • мости й переправи, що з’єднують окуповані території з тилом;
  • командні пункти, які координують потоки постачання;
  • ремонтні підприємства, без яких пошкоджена техніка не повертається у стрій.

Показовий приклад — атаки на Чонгарський і Кримський мости та переправи через Північно-Кримський канал: станом на середину 2026 року всі три ключові маршрути між окупованим Кримом і півднем Херсонщини — через Армянськ, Генічеськ і Чонгар — зазнали серйозних пошкоджень, а частину вантажопотоку окупанти були змушені перевести на понтонні переправи. Аналітики описують це як поступовий «локдаун» Криму: логістична артерія півострова звужується до дедалі вразливіших маршрутів.

Чим завдають ударів Сили оборони

Кожен тип далекобійної зброї має свою нішу в цій кампанії.

Далекобійні ударні БпЛА

Найбільш масовий і дешевий інструмент. За перші місяці 2026 року Україна законтрактувала вп’ятеро більше далекобійних дронів середньої дальності, ніж за весь 2025 рік, і зафіксувала понад тисячу таких ударів лише за весну. Дрони компенсують обмежену дальність низькою вартістю та можливістю масового запуску.

Крилаті ракети

Точніші й швидші, здатні нести більшу бойову частину. Українська розробка «Довгий Нептун» (Long Neptune), офіційно представлена у 2025 році, довела дальність базового «Нептуна» з 280 до приблизно 1000 км і вже застосовувалась по цілях у Туапсе. За оцінками аналітиків, це критично важлива зброя, оскільки зменшує залежність Києва від постачань західних ATACMS чи Storm Shadow.

Балістичні ракети

Найшвидші та складні у перехопленні. Але водночас — найдорожчі та дефіцитні. Тому їх застосовують по пріоритетних, добре захищених цілях.

Морські безпілотники

Окрема ніша для ураження портової інфраструктури, танкерів і прибережних нафтотерміналів, недосяжних для наземних маршрутів. Саме такі дрони атакували Керченський порт та нафтотермінал, а зараз знищили чи вивели з ладу понад 200 малих нафтових танкерів.

Чому не можна швидко знищити всі цілі?

Якщо удари по логістиці ефективні, чому тоді війна досі триває, і противник ще недостатньо знесилений? Річ у тім, що далекобійна кампанія проти логістики має обмеження:

  • невеликий запас високоточної зброї — ракети виробляють значно повільніше, ніж дрони, тож кожен пуск має бути виправданим;
  • потреба у точних розвідданих — без підтвердженого місцезнаходження цілі удар ризикує бути марним;
  • протидія ППО — росія посилює прикриття ключових об’єктів, змушуючи планувальників враховувати ймовірність перехоплення;
  • економіка ударів — вартість ракети чи дрона має бути порівнянною зі збитками, які завдає ураження цілі.

В РНБО оцінюють, що кожен долар, інвестований у розвиток українських далекобійних спроможностей, завдає росії близько десяти доларів прямих і непрямих збитків — а сукупні удари по нафтопереробній галузі вивели з ладу приблизно п’яту частину потужностей.

Чому склад за 2000 км важливіший за прифронтовий аеродром

Це питання регулярно звучить від жителів Запоріжжя, Херсона й Харкова, які щодня страждають від керованих авіабомб. Якщо літаки, що скидають КАБи, злітають з аеродромів за 100–150 км від лінії фронту — чому Сили оборони б’ють по нафтобазах у Башкортостані чи Комі за тисячі кілометрів, а не по цих же авіабазах?

Відповідь — у фізиці удару, у щільності оборони й в економіці війни.

По-перше, «близько» не означає «в межах досяжності». Су-34 скидає КАБ з висоти 12–14 км на надзвуковій швидкості, а модуль планування й корекції дозволяє бомбі пролітати ще 60–70 км. Тож для удару літаку не потрібно наближатися до лінії фронту ближче ніж на кілька десятків кілометрів. Модернізовані реактивні керовані авіабомби взагалі здатні долати до 200 км. Су-34 може завдавати ударів на дистанції до 1000 км і фізично не входити в зону дії української ППО. Тобто навіть якби вдалося знищити один конкретний аеродром за 130 км від фронту, літак-носій цілком може злітати з іншого — за 300 чи 500 км, — і КАБ все одно долетить до цілі.

По-друге, авіабази — одні з найкраще захищених об’єктів росії. Їх прикривають щільними ешелонованими системами ППО, а літаки ховають у залізобетонних укриттях. Авіаексперт Валерій Романенко визнає: знищувати носії КАБів, заводи, що їх випускають, і склади всіх рівнів — правильна стратегія, але для ударів по аеродромах-носіях потрібні далекобійні керовані ракети та повітряні бої в зонах, вільних від російських зенітно-ракетних комплексів великої дальності. Це вкрай небезпечні операції навіть для сучасної авіації. Генерал-лейтенант у відставці Петро Черник додає: мережа аеродромів у росії доволі велика, і одномоментно знищити її всю практично неможливо.

Коли ж такі удари таки вдаються — вони показові, але рідкісні й коштовні. У серпні 2024 року на аеродромі Морозовськ у Ростовській області, де базується 559-й бомбардувальний авіаційний полк на Су-34, було знищено склад авіабомб. У липні 2026-го СБУ вдруге вразила авіабазу Саки в окупованому Криму, знищивши ще сім літаків. 

По-третє, літак можна перебазувати за години. А от нафтобазу не можна перенести. Знищений склад боєприпасів на аеродромі відновлюється поставками з тилу за дні. Пошкоджена злітна смуга ремонтується. А ось нафтопереробний завод у Башкортостані чи Комі — це стаціонарна інфраструктура з унікальним обладнанням, виготовлення якого під санкціями займає місяці, а іноді роки. 

Удар по такому об’єкту одночасно б’є по цивільній економіці й по військовому виробництву. Саме тому паливна криза після серії ударів по нафтопереробці влітку 2026 року охопила щонайменше одинадцять регіонів Росії одночасно: жоден удар по окремому аеродрому не дає такого системного ефекту.

По-четверте — щільність ППО зростає саме ближче до фронту. Росія фізично не може однаково прикрити всю свою територію, тож концентрує найсучасніші ешелони ППО навколо стратегічної авіації, москви й прифронтової смуги — де загроза для найвідчутніша. Тож нафтобаза за 1400–1750 км від кордону, у глибині Башкортостану чи Комі, роками вважалася в росії практично недосяжною і тому залишається слабко прикритою.

Тож удар по аеродрому на умовні 130 км — це разова, ризикована й дорога операція з обмеженим і тимчасовим ефектом. Тоді як удар по нафтобазі за 1500 км — частина системної кампанії, яка виснажує ворожу логістику одночасно на всіх напрямках. 

Як змінюється логістика рф після ударів

Російське командування змушене адаптуватись до постійних атак, і це підтверджує ефективність українських ударів. Зокрема противник:

  • формує замість великих централізованих сховищ формуються малі розподілені пункти;
  • за даними руху опору АТЕШ, боєприпаси й дрони тепер вивантажує значно далі від лінії бойових дій, а це подовжує логістичний ланцюг і робить маршрути довшими та вразливішими;
  • на південному напрямку намагається максимально віддалити логістичні вузли від зони ураження й перебудовує схеми постачання;
  • паливо та боєприпаси перевозить під виглядом цивільних вантажів: зокрема, у синіх вантажівках, які фіксували у Маріуполі та на маршрутах з Ростовської області та окупованого Криму;
  • доставляє ресурси малими партіями легким транспортом, а фінальний відрізок дедалі частіше долають самі безпілотники.

Наслідки відчутні й усередині Росії: паливна криза станом на середину червня 2026 року проявлялась обмеженнями продажу пального, дефіцитом чи закриттям автозаправок щонайменше в одинадцяти регіонах країни.

Далекобійні засоби — це ще не все

Тисяча кілометрів дальності польоту безпілотника або ракети не гарантує результату. Ефективність далекобійної кампанії залежить від комплексу компонентів. Це:

  • розвідка — людська й технічна;
  • супутникові дані для підтвердження координат цілі;
  • БпЛА-розвідники для фінального наведення;
  • захищений зв’язок між ланками ураження;
  • якісне планування маршруту та часу удару.

Українська крилата ракета «Довгий Нептун» ілюструє цю тезу: для наведення вона використовує інерціальну й супутникову навігацію на маршовій ділянці та оптико-електронний або інфрачервоний датчик на кінцевій фазі. Тобто дальність без точного цілевказання була б марною.

Саме тому за 2022–2026 роки Сили оборони наростили дальність ударів по глибокому тилу агресора у понад 2,5 раза — з приблизно 630 км до близько 1750 км, — і паралельно розбудували всю розвідувальну та плануючу інфраструктуру. Без неї ці удари залишались би поодинокими епізодами, а не системною кампанією.

Кілька тенденцій уже формують наступний етап цієї боротьби:

  • дешевші далекобійні БпЛА, здатні масово компенсувати дефіцит ракет;
  • автономна навігація, яка зменшує залежність від супутникового зв’язку в умовах активного РЕБ;
  • штучний інтелект для вибору маршрутів, який дозволяє дронам обходити зони протиповітряної оборони в реальному часі;
  • рої дронів, здатні перевантажити систему ППО одночасним запуском десятків цілей;
  • інтеграція супутникової та повітряної розвідки, яка перетворює окремі удари на скоординовану кампанію.

Французький аналітик Клеман Молен навесні 2026 року заявив, що Україна вже випередила Росію за темпами далекобійних ударів дронами. Його оцінка відображає загальну картину: за рік кількість масштабних українських атак по тилах ворога зросла в десятки разів і набула практично щоденного характеру.