На шевроні 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура» — істота, якої не існує в природі. Дракінь, гібрид дракона та коня, виріс з образу шахового коня: фігури, здатної рухатися нестандартно й переступати через інші. Поруч — коло із шипами, що символізує щит, і девіз Semper audentes! — «Завжди відважні». Для новобранців «Маґури» цей знак не просто видають разом із формою: вручення шеврона після підготовки стало окремою традицією бригади.
У цьому й полягає різниця між військовою айдентикою та звичайним брендингом. У цивільному світі логотип можна змінити після невдалого дослідження аудиторії. У війську знак накопичує іншу вагу: під ним воюють, ним позначають належність до підрозділу, його передають побратимам і зберігають на пам’ять про загиблих. Тому сучасна айдентика ЗСУ — це не стільки про графічний дизайн, скільки про те, як українське військо відповідає на запитання: хто ми?
Шеврон — не просто дизайн
Нарукавний знак насамперед позначає належність. Але у військовій культурі його функція давно вийшла за межі утилітарного «свій — чужий». Шеврон повідомляє, до якої спільноти належить людина, який бойовий шлях і традиції стоять за нею.
Звідси й неписане правило: далеко не кожен військовий патч доречно вдягати просто тому, що подобається картинка. Частина символів безпосередньо означає службу в конкретному підрозділі або проходження певного шляху. В інших випадках самі бригади продають офіційні патчі цивільним, перетворюючи їх на спосіб підтримки.
Ця різниця добре видна на прикладі «Маґури»: офіційні шеврони можна придбати на підтримку бригади, але шеврон як елемент внутрішньої військової традиції новобранець отримує після підготовки. Тобто один і той самий графічний знак може існувати одночасно як символ підтримки для цивільного і як знак приналежності для військового.
Шеврон також може бути подарунком. Обмін патчами між військовими або передача свого шеврона цивільній людині часто має значно більше значення, ніж звичайний сувенір. Тут графіка стає матеріальним підтвердженням довіри.
Від тризуба князів до нарукавного знака Петлюри
Сучасна військова айдентика України не почалася у 1991-му і тим більше не у 2022 році. Її базові символи мають значно довшу історію.
Найочевидніший приклад — тризуб. Найдавніше відоме археологам його зображення датують X століттям. У княжу добу він був родовим знаком Рюриковичів і з’являвся на монетах, печатках, зброї, посуді та інших предметах. Існує до 40 тлумачень його форми — від сокола й якоря до знака триєдності світу. Однозначної відповіді, що саме первісно означав тризуб, немає.
У ХХ столітті знак отримав нове державне й військове життя. У січні 1918 року тризуб з’явився на грошах Української Народної Республіки, а 25 лютого його затвердили гербом УНР. 30 липня 1919 року наказ передбачив матерчатий нарукавний тризуб для вояків Армії УНР. Такі знаки носив і Головний отаман Симон Петлюра.
І таких відсилань у сучасній символіці багато. Козацька доба дала українській геральдиці «лицаря із самопалом», хрести й образи козацької зброї. Військові формації ХХ століття — мазепинку, тризуби різних накреслень та власну систему знаків. Сучасна армія збирає ці шари в одну візуальну мову.
Як ЗСУ повернули собі власну військову символіку
Після відновлення незалежності Україна успадкувала від СРСР не лише величезну кількість військової техніки та інфраструктури. Армія отримала й радянську візуальну оболонку: традиції форми, кольори, систему знаків, ритуали.
Російсько-українська війна перетворила цю схожість на проблему вже не естетичну, а світоглядну. Після 2014 року одним із принципів реформування військової символіки стало просте формулювання — український військовий не має виглядати так, як ворог.
У 2015 році до роботи над новою військовою айдентикою долучилася волонтерська група «Нове військо». Серед її учасників були Віталій Гайдукевич, Василь Павлов та Олексій Руденко.
Завдання було значно ширшим, ніж намалювати кілька нових емблем: потрібно було від’єднати українську армію від радянської символічної системи та повернути їй власну історичну тяглість. Звідси — мазепинки, нова система беретів, нові емблеми родів військ і звернення до символів Армії УНР та інших українських військових формацій.
Одна з найбільш емоційних змін стосувалася Десантно-штурмових військ. Блакитний берет десятиліттями сприймався як невіддільна частина десантної ідентичності. Його заміна на маруновий — колір, поширений серед десантних формувань багатьох країн світу, — викликала спротив частини військових.
І саме ця реакція показала, наскільки глибоко символ може вростати в професійну ідентичність. Змінити колір тканини технічно просто. Змінити знак, з яким людина пов’язує роки служби, побратимів і власний статус, — набагато складніше.
Від шеврона до брендбуку ЗСУ
Наступний етап — перехід від окремих символів до цілісної дизайн-системи.
Одна з ключових постатей цього процесу — Тарас Іщик. У війську він пройшов шлях від служби у 103-й окремій бригаді територіальної оборони до роботи над візуальними комунікаціями Збройних сил. За головнокомандувача Валерія Залужного робота перетворилася на системний брендбук ЗСУ.
Так з’явився UAF Sans — шрифт Дмитра Растворцева. Його літери збирали з української шрифтової традиції початку ХХ століття: окремі знаки мають по 10–12 історичних референсів. При цьому це не декоративна реконструкція старого письма. UAF Sans має понад 20 накреслень і розрахований на сучасні комунікаційні задачі — від звичайних написів до неймтейпів і маркування техніки.
Поруч із ним у системі працює Volja — акцидентний шрифт, створений Марчелою Можиною на основі графічної спадщини Ніла Хасевича.
У 2023 році нова типографіка стала частиною офіційного графічного стилю ЗСУ. В результаті українське військо отримало те, чого раніше фактично не мало: візуальну систему, де історичні цитати не перетворюються на музейну стилізацію, а працюють у сучасній комунікації.
Шість символів, які розповідають про свої підрозділи
Найцікавіше військова айдентика працює на рівні конкретних частин. Тут загальні правила ЗСУ зустрічаються з локальною історією, географією, бойовим шляхом і характером підрозділу.
72 ОМБр: череп як виклик смерті
На одному з найбільш упізнаваних знаків 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців — череп. Його трактують як символ безстрашності та готовності до самопожертви заради України. Червоний колір пов’язують із кров’ю, пролитою за Україну, чорний — із традицією Чорних Запорожців.
Сама назва бригади відсилає до кінного полку Чорних Запорожців Армії УНР, який боровся за незалежність України у 1918–1920 роках.
93 ОМБр «Холодний Яр»: крук і дуб
На офіційному нарукавному знаку 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» зображені чорний крук і дубове листя. Крук символізує шалений спротив, розум, довголіття та хоробрість, а дубове листя відсилає до гайдамацького дуба й повстанського руху Максима Залізняка часів Коліївщини.
Почесне найменування «Холодний Яр» пов’язує підрозділ з історичною місцевістю, відомою своїм повстанським рухом.
24 ОМБр: лев короля Данила
24-та окрема механізована бригада носить ім’я короля Данила. Головним елементом її символіки є галицький лев, увінчаний королівською короною. Цей образ пов’язаний із символікою держави Данила Романовича.
Данила Романовича коронували у Дорогичині 1253 року, а на золотій стрічці емблеми бригади розміщене гасло Milites Regum — «Воїни короля».
Тут айдентика не вигадує нову легенду — вона пакує вже наявну історичну пам’ять у сучасний військовий знак.
10 ОГШБр «Едельвейс»: квітка, яка виживає в горах
У символіці 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади використані едельвейс і схрещені бартки. Бартки символізують рішучість, бойовий гарт і тверду вдачу, а едельвейс — стійкість, витривалість та життєздатність.
Для гірсько-штурмової частини ця квітка — коротка графічна формула її спеціалізації та характеру.
«Азов»: знак, який пережив свого першого замовника
Історія «Ідеї Nації» складніша за історію більшості сучасних військових емблем. Її графічну форму Нестор Пронюк створив на початку 1990-х для Соціал-національної партії України. Пізніше знак вийшов далеко за межі організації, для якої створювався, і його почали використовувати інші середовища та підрозділи, зокрема «Азов» і 3-тя штурмова бригада.
Після оборони Маріуполя й Азовсталі цей знак став одним із найбільш упізнаваних символів, пов’язаних з «Азовом», і водночас об’єктом російських пропагандистських маніпуляцій. Сам автор та дослідники його історії заперечують російське трактування знака як німецького Wolfsangel.
Цей кейс показує важливу властивість символів: автор може створити форму, але не може повністю контролювати її подальше значення. Його накопичують люди й події.
ГУР: сова, яка полює на кажана
Емблема української воєнної розвідки — приклад айдентики, побудованої як візуальна відповідь противнику. У центрі — сова з мечем над територією Росії, поруч — латинський девіз Sapiens dominabitur astris — «Мудрий пануватиме над зірками».
Емблему представили назагал у жовтні 2016 року. Саме ГУР пояснює її як натяк на російську військову розвідку: на її емблемі використаний кажан, тоді як кажани є здобиччю сов. Девіз також полемізує з російським «Вище нас — тільки зірки».
Тобто перед нами не просто емблема установи, а графічна відповідь противнику, закодована в одному знаку.
Коли айдентика конвертується у гроші
В умовах великої війни військова айдентика отримала ще одну функцію — фандрейзингову.
Показовий кейс — дизайн-система батальйону «Вовки Да Вінчі», створена агенцією TWID. Завдання полягало не просто в тому, щоб зробити підрозділ візуально впізнаваним. Система мала швидко масштабуватися на збори, соціальні мережі, партнерські інтеграції та мерч.
Результат можна виміряти грошима. Три кампанії — «Збір на 10 мільйонів», «Один зі Зграї» та «Підкори пітьму» — разом зібрали понад 35 млн грн за пів року. До них долучилися понад 50 бізнесів, 35 закладів і 20 лідерів думок, а більше тисячі людей відкрили допоміжні банки.
Було б некоректно приписувати всі ці гроші виключно дизайну: донатять передусім підрозділу, людям і конкретній потребі. Але дизайн знижує комунікаційне тертя. Збір швидше впізнають у стрічці, партнерам легше працювати з готовою системою, а десятки різних матеріалів виглядають частинами однієї кампанії.
Подібну логіку використовують й інші військові структури. Наприклад, для «Хартії» агенція Taktika розширила наявну айдентику до системи, здатної працювати в рекрутингу, зборах, соцмережах та зовнішній рекламі.
Так військовий дизайн стає інфраструктурою. Він допомагає не лише впізнавати підрозділ, а й рекрутувати людей, збирати гроші та будувати спільноту навколо нього.
UAF Memory: дизайн для тих, хто не повернувся
У військовій айдентиці є напрям, у якому слова «бренд» і «маркетинг» звучать недоречно.
6 грудня 2023 року, у День Збройних сил України, представили UAF Memory — перший український меморіальний шрифт, створений спеціально для військових поховань, пам’ятників, меморіальних таблиць і надгробків.
Ідею запропонував Тарас Іщик, реалізував її Дмитро Растворцев. UAF Memory став продовженням UAF Sans, але його джерела й задача інші: він має формувати єдину, впізнавану мову пам’яті про загиблих військових.
Це питання не лише естетики. Після 2014 року, а особливо після початку повномасштабного вторгнення, Україна створює тисячі меморіальних дошок, секторів військових поховань, пам’ятних знаків. Якщо кожен із них оформлюється випадковим шрифтом і за випадковими правилами, держава втрачає можливість сформувати спільну культуру пам’яті.
Саме тому UAF Memory можна вважати логічним продовженням військової айдентики. Спочатку система допомагає військовому сказати «хто я». Потім — сказати державі «кого ми пам’ятаємо».
Коли шеврон виходить із війська
Патчі давно не належать виключно арміям. Після Другої світової війни військова культура нашивок сильно вплинула на байкерський рух. Після Голлістерського інциденту 1947 року виник знаменитий патч «1%», який перетворив маленьку нашивку на заяву про приналежність до окремої субкультури.
В Україні під час великої війни цей процес пішов у зворотному напрямку: цивільна культура почала масово запозичувати військові знаки.
Шеврони продають за донати, розігрують на благодійних аукціонах, додають до лімітованого мерчу. Патч, отриманий безпосередньо від військового, може стати особистою реліквією. Впізнавані знаки бригад з’являються на футболках, наліпках та інших цивільних речах.
Але популярність породжує конфлікт: кому належить право заробляти на військовій символіці?
У 2023 році у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №9216, який пропонує встановити кримінальну відповідальність за незаконне введення в обіг продукції із символікою військового спротиву російській агресії. Станом на 2026 рік це все ще законопроєкт, а не чинна норма: у лютому 2026 року його включили до порядку денного.
Сам факт появи такої законодавчої ініціативи показовий. Військовий знак став економічним активом. На ньому можна заробляти — а отже, виникає питання, хто має моральне й юридичне право це робити.
Як айдентика росте разом із підрозділом
3-тя штурмова добре показує, як військова айдентика може змінюватися разом із самим підрозділом. Витоки бригади — у добровольчому загоні територіальної оборони «Азов-Київ», сформованому після початку повномасштабного вторгнення. Згодом підрозділ пройшов шлях через ССО «Азов» до 3-ї окремої штурмової бригади, а у 2025 році на її базі почалося формування 3-го армійського корпусу.
Цей шлях можна простежити і в символіці. Першим окремим нарукавним знаком підрозділу стали три золоті мечі на синьому тлі.
З розширенням до бригади їх змінив стилізований символ «Ідея Nації» у штурмовому накресленні.
Згодом візуальна мова ще більше спростилася: найбільш упізнаваним знаком 3-ї штурмової стали три діагональні смуги.
У цьому є показова дизайнерська логіка. Символіка не зникає під час трансформації підрозділу, а редукується до найбільш упізнаваного елемента — трійки. Саме цей принцип продовжується в айдентиці 3-го армійського корпусу. Його логотип зберігає знайому композицію зі щитом і трьома діагональними елементами, але тепер цей знак представляє вже значно більшу структуру, до якої входять різні бригади та окремі підрозділи.
Три елементи, які спочатку були частиною символіки конкретного підрозділу, перетворюються на основу впізнаваної «трійки» — візуальної мови великої військової структури.
Так за останнє десятиліття змінювалася й айдентика ЗСУ загалом: спочатку потрібно було відмовитися від радянської візуальної спадщини, потім — повернути українську історичну традицію, а далі — створити сучасну систему символів і комунікації.
Але в основі залишається найпростіша функція шеврона: він відповідає на питання «хто твої?». І саме тому маленький знак на рукаві може означати значно більше, ніж просто вдалий дизайн.