Повномасштабна війна росії проти України змусила армійську авіацію переглянути принципи бойового застосування, які формувалися десятиліттями. Гелікоптери, створені для підтримки наземних військ, знищення бронетехніки та висадки десанту, тепер змушені діяти на гранично малих висотах, атакувати цілі з-за укриттів і перехоплювати ударні безпілотники. Водночас вони самі стали мішенями для дешевих FPV-дронів.
DefPulse розібрався, як Україна використовує гелікоптери у війні: в єдиній системі з розвідкою, наземними підрозділами, безпілотниками та засобами радіоелектронної боротьби.
Наднизькі польоти
Однією з головних проблем армійської авіації у війні в Україні стала щільність протиповітряної оборони. Гелікоптер, який підіймається на значну висоту для пошуку цілі або атаки, ризикує потрапити в поле зору радіолокаційних станцій і стати об’єктом ураження зенітних ракетних комплексів.
Тому екіпажі дедалі частіше використовують профіль польоту Nap-of-the-Earth (NOE) — рух із максимальним використанням особливостей рельєфу та наземних перешкод для маскування. Гелікоптер летить поблизу поверхні, використовуючи лісосмуги, пагорби, складки місцевості та забудову, щоб залишатися поза прямою видимістю засобів спостереження противника.
Це створює значне навантаження для екіпажу. Необхідно постійно контролювати простір, адже лінії електропередач, дерева, антени, будівлі та інші перешкоди такі ж небезпечні, як і ворожі ракети. Особливо складними такі польоти стають уночі, за обмеженої видимості або над незнайомою місцевістю.
Показовим прикладом стали операції української армійської авіації під час оборони Маріуполя навесні 2022 року. Гелікоптери Мі-8 літали до заблокованого гарнізону на «Азовсталі» через територію, контрольовану російськими військами. Екіпажі використовували низькі висоти, швидкість і складні маршрути, щоб уникати виявлення засобами ППО.
За даними Міноборони, операція складалася з семи місій, у яких брали участь 16 гелікоптерів. Вони доставляли боєприпаси, медикаменти, продовольство та підкріплення, а також евакуювали поранених. Під час операції було втрачено три машини.
Стрільба з кабрування: компроміс між дальністю та точністю
Загроза з боку ППО змінила способи застосування озброєння.
Одним із поширених прийомів стала стрільба некерованими авіаційними ракетами (НАР) з кабрування — короткочасного підняття носової частини гелікоптера перед пуском. Тобто замість прямого заходу на ціль екіпаж виходить із укриття, виконує маневр і запускає залп ракет по балістичній траєкторії, після чого повертається на малу висоту.
Так можна збільшити дальність польоту некерованих боєприпасів і скоротити час перебування гелікоптера на відкритій ділянці повітряного простору.
Українські екіпажі використовують для цього, зокрема, радянські ракети С-8. Однак у такої тактики є принциповий недолік: некеровані ракети не забезпечують точного ураження окремих цілей. Їхнє розсіювання залежить від умов пуску, а вогонь із закритої позиції знижує можливості контролю результатів атаки.
Фактично гелікоптер виконує функцію мобільної реактивної системи залпового вогню, забезпечуючи вогневе ураження площі. Проте це необхідний компроміс: краще атакувати, захищаючи екіпаж та машину.
Альтернативним рішенням стало використання високоточного озброєння. Один із прикладів — американська система APKWS (Advanced Precision Kill Weapon System), яка перетворює 70-мм некеровані ракети Hydra 70 на боєприпаси з лазерним наведенням. Для цього використовують спеціальний блок наведення, встановлений між бойовою частиною та ракетним двигуном.
Ця концепція дає змогу поєднати відносно недорогі ракети з можливістю точкового ураження. Замість залпу некерованих боєприпасів екіпаж може застосувати одну або кілька ракет по визначеній цілі.
Мі-8 та Мі-24: радянська спадщина на полі бою
Основу української армійської авіації становлять гелікоптери радянської розробки. Насамперед це багатоцільові Мі-8 та його модифікації, а також ударні Мі-24.
Попри вік конструкції, Мі-8 залишається однією з найуніверсальніших платформ. Він може перевозити особовий склад, доставляти вантажі, евакуювати поранених і виконувати вогневі завдання. Залежно від модифікації та конфігурації машина здатна перевозити до кількох тонн вантажу.
Окремий напрям модернізації — Мі-8МСБ-В, оснащений українськими двигунами ТВ3-117ВМА-СБМ1В виробництва «Мотор Січ». Модернізація силової установки покращує льотні характеристики під час експлуатації в умовах високих температур і на значних висотах.
Мі-24 має іншу спеціалізацію. Його концепція передбачає поєднання ударного гелікоптера з можливістю перевезення невеликої десантної групи. Машина має бронювання, потужне гарматне озброєння та можливість застосування некерованих і керованих ракет.
Однак універсальність має зворотний бік. Це відносно важка машина, створена за концепцією, яка передбачала можливість безпосередньої підтримки сухопутних військ. А це означає, що гелікоптеру доводиться наближатися до зони дії ППО, щоб виявити ціль і застосувати зброю. Очевидно, що зараз ця тактика втратила актуальність.
Також український парк також поповнили західні платформи. Зокрема, ГУР використовує американські UH-60 Black Hawk, а Військово-Морські сили України отримали британські Sea King, передані партнерами.
Ці машини розширюють можливості української авіації. Black Hawk — багатоцільова платформа, придатна для транспортування особового складу, спеціальних операцій та евакуації. Sea King спочатку створювали для морської авіації, і це робить його корисним для операцій над Чорним морем.
Ка-52 та Мі-28: російська ударна авіація також змушена адаптуватися
Російська армійська авіація на початку повномасштабного вторгнення активно використовувала спеціалізовані ударні гелікоптери Ка-52 «Алігатор» та Мі-28Н/НМ «Нічний мисливець».
Ка-52 має співвісну схему несучих гвинтів — два гвинти обертаються в протилежних напрямках, що дає змогу відмовитися від традиційного хвостового гвинта. Машина оснащена 30-мм гарматою, може застосовувати керовані та некеровані ракети, а також має оптико-електронні системи спостереження.
Мі-28НМ побудований за класичною схемою з тандемним розташуванням екіпажу. Однією з його особливостей є надвтулкова радіолокаційна станція, яка дозволяє виявляти цілі, залишаючись за природними укриттями.
Проте технічні можливості цих машин не забезпечили російській авіації безумовної переваги. Українська ППО, мобільні зенітні комплекси та ПЗРК створили для неї серйозні обмеження.
Гелікоптери проти дронів: нова роль армійської авіації
Мі-8 та Мі-24 із кулеметним озброєнням почали використовувати для перехоплення російських ударних безпілотників Shahed. У серпні 2025 року головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що за попередній рік українські гелікоптери з кулеметним озброєнням збили понад 3200 «Шахедів».
Водночас з’явилася й протилежна тенденція: безпілотники почали полювати на самі гелікоптери.
У вересні 2025 року українські військові повідомили про перше підтверджене знищення гелікоптера в повітрі за допомогою FPV-дрона. Ціллю став російський Мі-8. У липні 2026 року українські безпілотники атакували російський Мі-28Н у Бєлгородській області. Удар завдав дрон Shrike 10 українського виробництва.
Раніше гелікоптери передусім протидіяли ракетам і вогню з землі. Тепер екіпаж має враховувати можливість атаки невеликого безпілотника, який може наближатися з несподіваного напрямку та атакувати вразливі частини конструкції.
Росія намагається відповідати на цю загрозу встановленням додаткових засобів радіоелектронної боротьби на свої гелікоптери. Зокрема, на фотографіях Мі-28НМ фіксували додаткові антенні блоки, які аналітики пов’язують із протидією FPV-дронам.
Але РЕБ не є універсальним рішенням. Якщо безпілотник використовує оптоволоконний канал управління, традиційне придушення радіосигналу не може розірвати зв’язок між оператором і апаратом.
Яким буде гелікоптер майбутнього?
Майбутнє ударного гелікоптера, ймовірно, залежатиме від кількох напрямів розвитку:
- високоточного озброєння великої дальності;
- сучасних оптико-електронних систем;
- інтегрованих комплексів попередження про загрози;
- ефективної РЕБ;
- взаємодії з безпілотниками.
Останній напрям особливо важливий. Гелікоптер може отримувати розвідувальну інформацію від БПЛА, атакувати цілі за зовнішнім цілевказанням і залишатися поза зоною безпосереднього виявлення противником. Водночас безпілотні системи можуть виконувати частину завдань, для яких раніше доводилося ризикувати пілотованою машиною.
Тож повністю відмовлятися від гелікоптерів зарано. Вони залишаються важливими для медичної евакуації, транспортування військових, пошуково-рятувальних операцій та перехоплення повітряних цілей.
Цікаво, що виживання гелікоптера більше не визначається лише його технічними характеристиками. Вирішальними стають інформаційна перевага, точність озброєння, швидкість ухвалення рішень та інтеграція в загальну систему бойових дій.
