Нема флоту, глушать зв’язок, бракує снарядів, а партнери забороняють бити по російському тилу. Розповідаємо, як п’ять таких проблем в Україні та НАТО обернулися результатами, яких ніхто не планував.
1. Без флоту: як українські дрони витіснили Чорноморський флот з Севастополя
На початку повномасштабної війни Україна не мала флоту, здатного протистояти російському. Чорноморський флот запускав крилаті ракети по Україні та заблокував Одесу, зупинивши експорт зерна, металів і промтоварів.
Ідея морських дронів виросла з необхідності, а не з багаторічної стратегії. Протягом кількох місяців виробники для Міноборони і СБУ представили кілька конструкцій, найвідоміші з яких — Magura V5 і Sea Baby.
14 лютого 2024 року Magura V5 застосували для знищення великого десантного корабля «Цезар Куніков», а 5 березня ГУР підтвердило, що дрони Magura V5 уразили патрульний корабель проєкту 22160 «Сергій Котов». Цікаво, що Magura коштує приблизно 250 тисяч доларів, а «Сергій Котов», за оцінками, обійшовся противнику близько 65 мільйонів.
У січні 2025 року модифіковані Magura V5 з ракетами з тепловою головкою вперше в історії збили морським дроном літаки: два російські Мі-8.
За даними USNI, українські морські дрони потопили або пошкодили близько десятка російських бойових кораблів з 2022 року і змусили Чорноморський флот перенести основні операції до Новоросійська. Також вони суттєво зменшили можливості росії для транспортування сирої нафти у Азовському та Чорному морі.
Зараз Sea Baby стали платформою для запуску FPV-дронів.
2. Глушіння: як українці навчили дрони «бачити»
Щільна радіоелектронна боротьба в зоні бойових дій та над стратегічно важливими об’єктами рф зробила експлуатацію радіокерованих дронів майже неможливою.
Відповідей було дві. Перша — волоконна оптика. Першою її впровадив противник, але швидко це переросло у взаємний цикл інновацій.
Друга — штучний інтелект на борту дрона. Зокрема, модуль термінального наведення Vyriy-10-TFL-1 вартує близько 448 доларів: лише трохи дорожче за класичний FPV. За словами розробників, система підвищила ефективність ударів у 2–4 рази при подорожчанні лише на 10%.
За повідомленням Міноборони від 8 вересня 2026 року, з початку року кількість успішних ударів із використанням ШІ-наведення зросла вдесятеро. Військові вже використовують понад 70 різних систем на базі ШІ та комп’ютерного зору. Відомство прагне обладнати машинним зором 100% дронів, а 200 вітчизняних компаній уже виробляють ШІ-дрони.
Такий апарат може автономно захопити ціль і рухатись до неї навіть після втрати зв’язку з оператором.
3. Дефіцит ракет ППО: як народився проєкт «FrankenSAM»
Восени 2023 року Україна постала перед критичною проблемою: запаси ракет до радянських комплексів (ЗРК «Бук», С-300) вичерпувалися, а західних систем Patriot та NASAMS було надто мало, щоб прикрити всі міста та фронт. Без ракет російська авіація і дрони отримали значну перевагу.
Рішення виникло з потреби поєднати непоєднуване. Українські та американські інженери інтегрували західні ракети у радянські пускові установки. Так з’явилася програма FrankenSAM (від «Франкенштейн» і Surface-to-Air Missile). Було створено кілька гібридів: ракети RIM-7 Sea Sparrow адаптували для ЗРК «Бук», авіаційні ракети AIM-9M — для інших радянських апаратів, а згодом вдалося «подружити» ракети Patriot зі старими українськими радіолокаційними станціями.
Результат: гібридні системи дали можливість повернути в стрій десятки неробочих пускових установок і посилити ППО напередодні зимових обстрілів енергетики 2023–2024 років. Україна змогла використати наявні на складах союзників великі запаси старих зенітних ракет.
4. Заборона на удари вглиб рф: як українці створили власну стратегічну зброю
Політичне обмеження з боку союзників на використання далекобійних ракет (ATACMS, Storm Shadow/SCALP) по території росії залишило український кордон і тил вразливими. Росія могла безперешкодно накопичувати війська, бити з аеродромів і використовувати нафтопереробні заводи для фінансування війни.
Відсутність можливості купити готове змусила розробити власне. У 2023–2024 роках в Україні стався бум розробки далекобійних ударних дронів («Лютий», «Бобер», «Морок»). А 24 серпня 2024 року було вперше офіційно заявлено про застосування ракети-дрона «Паляниця» — реактивного безпілотника, який обходиться значно дешевше за класичні крилаті ракети, але виконує схожі функції.
В результаті стратегічна кампанія ударів по російських НПЗ навесні 2024 року призвела до падіння обсягів нафтопереробки в рф на понад 10%, а атаки на аеродроми стратегічної авіації (наприклад, «Оленья» за 1800 км від кордону) змусили росію відтягувати ППО з фронту в глибокий тил. Україна отримала інструмент впливу, який не залежить від політичних вагань партнерів.
У 2026 році масштаби зросли: за даними Міжнародного енергетичного агентства, у перші вісім місяців року російський НПЗ зазнавав ударів у середньому раз на три дні. У червні обсяги російської нафтопереробки впали до 3,8 млн барелів на добу — приблизно на 30% менше, ніж роком раніше, а виробництво бензину скоротилося на 20%, дизеля — майже на 30%. Через дефіцит пального москва була змушена обмежувати його експорт.
У липні українські дрони дісталися Омського НПЗ — найбільшого в росії, приблизно за 2700 км від української території. Під ударом опинився об’єкт потужністю близько 460 тис. барелів на добу. А у вересні атаки продовжили впливати на виробництво: після удару 20 вересня московський НПЗ зупинив переробку нафти, причому пошкодження отримали обидві установки первинної перегонки. Ще 25 вересня через атаку було тимчасово зупинено Новошахтинський НПЗ потужністю близько 100 тис. барелів на добу.
5. Вразливість евакуації та логістики: як почався бум наземних безпілотників
Домінування розвідувальних дронів і FPV-камікадзе зробило «останню милю» до нульових позицій смертельно небезпечною. Будь-яка бронетехніка чи група піхоти, що висувалася для підвезення боєкомплекту, мінування або евакуації поранених, виявлялася і знищувалася за лічені хвилини.
Відповіддю стала масова роботизація. Те, що у 2023 році виглядало як одиничні інженерні експерименти, до 2025-2026 років перетворилося на серії. З’явилися десятки українських розробок: логістичні платформи (як Volya-E), бойові роботи з турелями (як «ШаБля») та роботи-камікадзе для підриву мостів і укриттів (як Ratel S).
В результаті наземні дрони взяли на себе найбільш ризиковану роботу. За даними оборонного кластера Brave1, роботизовані платформи знизили втрати серед евакуаційних команд і саперів, адже втрата залізного візка з електромотором за кілька тисяч доларів стала абсолютно прийнятною ціною за врятовані життя.
Усі п’ять випадків починалися з обмежень. Українці відреагували на них зміною підходу: нові рішення, швидкі оновлення, пошук бюджетних альтернатив. Так те, що виглядало на старті суцільною тактичною невдачею, перетворилось на стратегічну перевагу.
