Розмова з керівником напрямку детекції в R&D компанії BlueBird Tech.
Слово «чуйка» в українському фронтовому лексиконі має одразу два значення. Перше — синонім передчуття. Друге — назва одного з найвпізнаваніших на фронті персональних детекторів дронів виробництва BlueBird Tech. Ці значення настільки органічно злилися, що слова «чуйка спрацювала» сприймають як тотожні.
За чотири роки повномасштабної війни ринок детекторів виріс з поодиноких саморобних рішень в окрему категорію C-UAS-пристроїв. Лише на Brave1 Market у категорії «Детектори дронів» представлено 29 товарних позицій. А сама «Чуйка» пройшла шлях від базового сигналізатора 2.0 до багатосмугового флагмана 4.0.
Ми поговорили з людиною, яка стояла біля витоків цього пристрою й очолює напрямок детекції в компанії: про те, з чого все починалося, які помилки роблять користувачі, та чим «Чуйка» технічно відрізняється від конкурентів.
Як створили найвідоміший в Україні детектор дронів
У технічному завданні, з якого починалася «Чуйка», було мало спільного з пристроєм, який зараз носять на фронті. Мені поставили завдання: створити пристрій без екрана — лише «пищалка», одна-дві кнопки й світлодіод, що блимає. Дводіапазонний, максимально дешевий у виробництві, зрозумілий у використанні.
Найбільший виклик полягав у тому, що ми розробляли пристрій буквально з нуля. Нам не було куди підглянути, як це правильно зробити. На той момент інженерів, які могли взятись за розробку такого детектору, у команді фактично було двоє: я відповідав за програмну частину, схему й інтерфейс, а мій колега займався апаратною складовою.
Знаєте, що найцікавіше? Вже коли ми продумали концепцію, створили прототип і почали його вдосконалювати, нам передали трофейний детектор дронів противника. Ми з цікавістю розібрали його і… розчарувались. Нічого інноваційного, цікавого чи дивуючого винахідливістю там не було. Тому наш прототип нічим не надихнувся від болотного трофея і, на щастя, наша концепція приладу заклалася значно більш перспективно.
Зміни впроваджували вже у процесі. Маленький екран для службової інформації ми додали з власної ініціативи — і він прижився відразу. Далі стало відомо про галузеву виставку, де важливо було представити новий детектор — і для неї вирішили спеціально модернізувати прототип.
Зрештою ще після кількох оновлень на ринку з’явився перший варіант у дещо «кіберпанковому» корпусі та з великим дисплеєм для трансляції перехоплених відео з камер дронів противника.
Яка найбільша помилка користувачів «Чуйки»?
Найголовніша і найнебезпечніша річ, яку можуть робити користувачі, — це нескінченно розглядати перехоплене відео на екрані. Великий екран «Чуйки» корисний, але цей «телевізор» сильно відволікає деяких користувачів.
Річ у тім, що під час перехоплення відео інші канали детекції можуть працювати менш ефективно. У результаті є ризик пропустити іншу загрозу. Правильна поведінка: увімкнути відео, оцінити ситуацію — і вимкнути. Дати можливість пристрою працювати так, як він запроєктований.
Тому ми свідомо не робимо автоматичний режим сканування базовим, хоча більшість конкурентів роблять саме так. У них пристрій сам вмикає перегляд, щойно щось задетектував. Це небезпечно: автоматика не розрізняє дружній дрон, що пролітає поруч і дає сильніший сигнал, від реальної загрози далі за обрієм. Користувач витрачає три-п’ять секунд на кожен такий хибний виклик, поки пристрій перемикається каналами. А небезпечна ціль тим часом наближається непоміченою.
У «Чуйці» базовий режим — ручний: пристрій не вмикається на сигнал автоматично, залишаючи це рішення людині. Ми усвідомлюємо зворотний бік такого підходу — наприклад, водієві в машині з зайнятими руками буває складно натиснути кнопку. Тож наша команда постійно вагається, чи варто зрештою додати повністю автоматичний режим. До кінцевого рішення ми ще не дійшли.
З чого складається «Чуйка»? Що вона «вміє» і «не вміє»?
Ми не намагаємось видавати «Чуйку» за пристрій, який ловить абсолютно все. Якщо в нас є прогалини між діапазонами, ми про це не мовчимо: на відміну від деяких конкурентів, які кажуть, що дір між діапазонами в них немає. Це неправда: чутливість там дуже погана, і побачити дрон вдається лише тоді, коли він уже над користувачем.
Ми тестуємо всі наші пристрої на реальній відстані, починаючи від двох кілометрів, а взагалі — три-чотири, іноді п’ять кілометрів. І не тоді, коли дрон висить високо в небі, а коли він летить біля землі, до 50 метрів. У документації ми вказуємо лише ті цифри, які особисто перевірили: якщо написано 8,8 ГГц, значить ми ці 8,8 ГГц імітували й побачили саме на заявленій відстані.
Ми свідомо не економимо на компонентах там, де це впливає на якість детекції. Приймач на діапазоні 5,8 ГГц — один із найдорожчих на ринку. Дешевші аналоги коштують удвічі менше, але їхня якість буває просто жахливою, а повторюваність дуже низька. Приймач, який стоїть у нас на найвищому діапазоні, теж має рекордні показники — покриття до 8,8 ГГц, і, за нашими попередніми оцінками, теоретично здатен піти й до 10 ГГц, хоча ми наразі це не декларуємо і тільки робимо тестування.
Коли один із фронтових оглядачів звернув увагу, що «Чуйка», як і інші детектори, не покриває проміжок від 4 до 4,5 ГГц, ми попрацювали над цим фідбеком і змогли гарантовано розширити діапазон 3,3–4,5 ГГц. Щоправда, для вже випущених пристроїв це вимагає доопрацювання й заміни антени в сервісному центрі. Ми цим займаємось.
І варто сказати, що завжди є межа, яку жоден детектор нашого типу не подолає. Забудова й рельєф — універсальна проблема будь-якого радіосигналу, з якою нічого не вдіяти: хіба що піднімати приймач повище. Оптоволоконні дрони, керовані по кабелю, узагалі нічого не випромінюють, і принципово недоступні для RF-детекції.
«Чуйка» не створена для детекції цифрових сигналів. Вона може часом вловити радіочастотний шум від комерційного дрона на кшталт Mavic чи Autel і подати сигнал. Ми можемо просто сказати користувачу «щось, можливо, летить», щоб він став обережнішим. Але наш детектор гарантировано і якісно працює тільки для виявлення аналогових сигналів.
Що буде після «Чуйки 4.0»?
Подальше нарощування функціоналу шляхом додавання нових фізичних модулів — це шлях у нікуди, і ми це давно розуміємо. Ми не планували додавати четвертий модуль саме так, як це зроблено зараз, проте певні технологічні та часові обмеження закріпили рішення зробити «Чуйку 4.0» такою, яка вона є. Зараз ми від цього відходимо: модулі більше додавати не будемо, натомість готуємо інші архітектурні рішення, які зменшать енергоспоживання і одночасно розширять можливості детекції. Деталі поки не розкриваємо.
Тут варто сказати, що в сучасних технологіях майже не залишилось ресурсу для прориву. Навіть якби нам дали мільйон доларів і рік часу, ми б не створили нічого принципово нового. Ну хіба ж б «Чуйка» стала б розміром зі смартфон. Але її функціонал залишився б таким же. Всі розробники зараз впираються у технологічні обмеження: і ми, і противник, і Китай та США з їх величезними можливостями.
Водночас є й позитивна динаміка: технології, які ще недавно коштували тисячі доларів, подешевшали до кількох сотень, і це відкриває шлях до масового впровадження рішень, які раніше були економічно недоступні для галузі.
Прошивка замість нового «заліза»: в чому суть стратегії?
Концепція детекції в нас кілька разів мінялась докорінно: спочатку орієнтувалися лише на потужність сигналу, потім додали підтвердження наявністю відеосигналу, а згодом дійшли висновку, що детектувати варто спочатку за відеокартинкою, а вже потім уточнювати іншими методами.
Це стало можливим лише тому, що ми із самого початку заклали в пристрій можливість оновлення прошивки. Якби такої можливості не було, ми не змогли б покращувати якість пристроїв. Усе, що ми випускали навіть рік тому, з погляду програмної частини було засноване на іншому принципі роботи.
У нас є кілька рівнів прошивок за ступенем перевірки: від бета-версій до стабільної, яку ми вважаємо практично вільною від відомих помилок. Головний принцип — сумісність зверху вниз: найстаріші пристрої можуть отримувати найсвіжіші прошивки й таким чином мати функціональність, якої не було на етапі проєктування. Пристроїв, які фізично не можуть отримати оновлення, — лічені десятки чи сотні на весь наявний парк, але це можна виправити безкоштовно доробкою в сервісному центрі.
Оновлюватися, втім, потрібно не всім і не завжди. Якщо в користувача все працює, на його думку, ідеально, оновлення йому не потрібне. Але якщо в прошивці з’являється додатковий функціонал, ми намагаємось про це розказати, і тоді оновлення може стати корисним. Причина, чому нові прошивки виходять частіше, ніж може здатися ззовні, — постійне доопрацювання самих пристроїв. Кожна нова апаратна версія потребує власного оновлення, а ті самі функції, реалізовані інакше, здатні покращити якість детекції чи просто зробити інтерфейс зручнішим.
Ми додали також зручний спосіб оновлення прошивки через мобільний застосунок BlueBird Tech. Користувач прив’язує свій пристрій до застосунку і отримує всі оновлення своєчасно і може оновлювати пошивки одночасно на декількох приладах.
Хто працює над «Чуйкою»?
За усім стоїть велика команда: кілька відділів, різні спеціалізації. Це підрозділ, який умовно називають «дрон-детекцією». Ці люди, які за зрозумілих причин не ведуть публічне життя, щодня вирішують, наскільки далеко можна розширити можливості пристрою.
Який міф про «Чуйку» найпопулярніший?
Серед користувачів «Чуйки» побутує думка: пристрій не можна розряджати «до нуля», інакше доведеться відновлювати його через сервісний центр. Цю настанову досвідчені бійці передають новачкам у підрозділах: міф живий і розповсюджується.
Це правда лише частково. На найперших «Чуйках» — їх випустили не більше сотні чи пари сотень штук — справді не було захисту батареї. Але у всіх пізніших пристроях ця проблема вирішена і апаратно, і програмно. Ситуації, коли пристрій просто не вмикається через батарею, у нас більше не трапляється. У багатьох конкурентів це досі не вирішено — вони просто цим не займаються. Ми ж не лише давно закрили це питання, а й продовжуємо працювати над суміжними: навіть з вирішеною проблемою ми не зупиняємось на цьому.
Чи вдається випереджати противника, який теж розробляє детектори?
Можливо, наразі ми їх обганяємо. Але це динамічний процес. Будемо працювати над тим, щоб вийти за межі можливого.
