Донедавна втрата телеметрії найчастіше вказувала на проблему з антеною чи розряджений акумулятор передавача. Зараз причина інша: противник масово переходить на канали зв’язку, які засоби РЕБ фізично не можуть зафіксувати. Українська сторона відповідає тим самим і водночас намагається розв’язати проблему, яку сама собі створила: це розрізненість технічних рішень на фронті.
Що таке телеметрія
Телеметрія — це технічний потік даних про стан апарата: координати, висота, швидкість, курс, заряд батареї, температура і навантаження бортових систем, попередження про несправності.
Бортовий комп’ютер знімає ці параметри з датчиків по кілька разів на секунду і передає оператору — тим самим каналом, що й відео, або окремим. Без цього потоку керування перетворюється на політ наосліп: оператор не бачить, наприклад, що дрон втрачає висоту або що заряд от-от скінчиться.
Чому радіоканал програє?
Донедавна і відео, і телеметрія залежали від того, наскільки ефективно противник глушить радіочастоти. Логіка боротьби була простою: оператори змінювали робочі частоти у відповідь на роботу РЕБ, РЕБ підлаштовувалася під нові — і так по колу.
Оптоволокно порушило цю логіку. Сигнал і телеметрія передаються не електромагнітною хвилею, а світловим імпульсом по оптоволокну, тому засоби РЕБ не можуть на них вплинути. Перервати зв’язок можна лише розірвавши сам кабель.
Насправді оптоволоконний зв’язок використовують з середини XX століття, і нічого в технології не змінилось. Новим стало те, що інженери навчилися робити кабель достатньо тонким та легким, щоб його міг нести серійний FPV-квадрокоптер. Кабель із захисною оболонкою має діаметр менше міліметра і важить приблизно 1,3–1,8 грама на метр, а котушка на 10 кілометрів вкладається в корпус масою 1,5–2 кг. Це цілком підйомне навантаження для типового 10-дюймового апарата.
Серійні комплекти для FPV зараз випускають із котушками на 3–30 км, і кабель після польоту вже не використовують. Важливо, що дрон витрачає частину запасу кабелю на маневри, обліт перешкод і вихід на потрібну висоту. Тому реальна дальність завжди менша за номінальну.
Компенсація за незалежність від РЕБ — втрата маневреності. Радіокеровані дрони зберігають ширшу свободу польоту й можуть працювати на суттєво більших дистанціях без фізичного обмеження кабелем. Оптоволокно ж більш вразливе до обриву об дерева, будівлі чи рельєф під час різких маневрів. Тому оптика радше доповнює радіоканал для завдань на невеликих дистанціях, ніж витісняє його повністю.
Хто першим почав використовувати дрони на оптоволокні?
Першими оптоволоконні FPV-дрони в бою масово застосували російські підрозділи. Дрон «Князь Вандал Новгородський» виробництва новгородського НВЦ «Ушкуйник» вперше пішов у бій 13 серпня 2024 року на Курщині. На цій ділянці фронту українські РЕБ ефективно придушували звичайні FPV, а оптоволоконний канал показав повну несприйнятливість до глушіння.
Направду українські прототипи з’явились значно раніше. Керівник ГО «Дронарня» Максим Шеремет заявляв, що аналогічний дрон в Україні розробили ще за півтора року до масового російського застосування, однак серійне виробництво тоді не запустили через скептичне ставлення до життєздатності рішення в бойових умовах.
«Зоопарк» станцій керування
Україна швидко наздогнала противника швидко: оптоволоконні дрони перетворилися на один із головних інструментів ураження цілей в умовах щільної дії РЕБ. Але стрімке масштабування створило іншу проблему — інфраструктурну.
Оскільки різні виробники випускають власні наземні станції під власні моделі дронів, оператору доводиться возити на позицію одразу три-п’ять різних наземних станцій під різні зразки апаратури. Це збільшує навантаження на логістику й забирає час.
Тому 20 квітня 2026 року міністр оборони Михайло Федоров повідомив про запуск універсальної наземної станції керування для оптоволоконних дронів. Вона покликана замінити набір різнотипного обладнання єдиним рішенням.
Технічно проєкт розділений на два етапи. Зараз у війську одночасно експлуатують два типи наземних станцій для оптоволоконних дронів — аналогові та цифрові. Причому саме на аналогових, найпоширеніших, тримається основна робота підрозділів. Тому ці станції стали першим об’єктом уніфікації. Фахівці вже сформували єдині технічні вимоги до аналогових станцій і створили прототип, готовий до серійного виробництва. Наступним етапом стане розробка уніфікованої цифрової системи керування з подальшим масштабуванням по всій лінії фронту.
Уніфікована станція не додає нової функціональності до самої телеметрії: набір параметрів залишається тим самим. Апаратура приймає й обробляє цей потік незалежно від того, яка модель дрона летить. Вона перетворює розрізнені дані з десятків типів апаратури на єдину картину. І оператору вже не треба застосовувати кілька різних інтерфейсів під кожен зразок техніки.
