У червні 2026 року Міністерство оборони України вперше пояснило, як штучний інтелект веде далекобійні дрони до цілей у глибокому тилу ворога без GPS і попри щільну радіоелектронну боротьбу. Це відповідь на тенденцію: за даними аналітичного центру CSIS, перехід від ручного керування до автономної навігації здатен підняти ймовірність ураження цілі з приблизно 10–20% до 70–80%. Тож планування маршруту БПЛА з допоміжного етапу підготовки місії перетворилося на технологію, яка вирішує, виконає дрон завдання чи ні.
Чому маршрут більше не будують наперед
У класичному плануванні маршрут дрона фактично зводився до прямої лінії між точкою старту і ціллю з поправкою на рельєф. Зараз це багатоетапний процес: система враховує координати, карти місцевості, дані розвідки про позиції протиповітряної оборони та РЕБ, а також погодні умови. У бойових умовах неправильно розрахована траєкторія коштує дрона і місії.
За даними Міноборони, у складі програми «middle strike» алгоритми планування маршруту аналізують радіолокаційне покриття противника, шукають «мертві зони» в системах ППО та ділянки, де рельєф маскує дрон від виявлення. Мета — провести апарат на глибину до 200 км у тил противника, мінімізуючи ризик перехоплення. Ця логіка лягла в основу програми «Logistics Lockdown», спрямованої на удари по російських логістичних маршрутах, складах і пунктах управління.
Навігація без GPS: візуальна одометрія замість супутника
Вразливе місце традиційного планування маршруту — залежність від супутникової навігації, яку РЕБ глушить або підмінює. Рішення, яке зараз масштабується в Україні, — навігація за зображенням.
Дрони з ШІ на борту сканують камерами дороги, річки та рельєф і звіряють отриману картинку з попередньо завантаженими супутниковими знімками високої роздільної здатності. Це дає змогу визначати позицію апарата через візуальну кореляцію.
Подібний підхід розвиває й українська компанія Sine.Engineering: її система візуальної одометрії дає БПЛА змогу ухвалювати рішення про траєкторію польоту в реальному часі без GPS і без постійного зв’язку з оператором. Компанія також створила платформу Pasika, яка дозволяє одному оператору керувати роєм дронів і утримувати його як єдине ціле під час польоту. Торік американо-український фонд URIF відзначив ці розробки своєю першою інвестицією. Співзасновник і CEO Sine.Engineering Андрій Чулик наголошує, що цінність таких систем не обмежується FPV-дронами — йдеться про перехід до модульних, масштабованих напівавтономних ударних систем, які однаково застосовні і в повітрі, і на морі.
Автономна корекція курсу на етапі підльоту до цілі
За схемою, яку описує Міноборони, ШІ керує дроном не протягом усього польоту. Оператор веде апарат вручну до заданого квадрата цілі, і лише тоді бортові системи перехоплюють керування. Комп’ютер аналізує відеопотік у реальному часі, розпізнає техніку за навченими візуальними шаблонами і після впевненого розпізнавання фіксує трек цілі — після чого сам коригує траєкторію фінального піке.
Щоб знизити ризик хибного враження, система звіряє кілька ознак одразу: геометрію об’єкта, текстуру поверхні і теплову сигнатуру. У відповідь російські сили пробують «обманювати» комп’ютерний зір: на техніку наносять контрастні смуги на кшталт зебри, аби збити з пантелику моделі, натреновані на розпізнавання стандартних обрисів і камуфляжу.
Що обмежує автономні алгоритми
За даними Міноборони, торік підготували понад 5 тисяч операторів безпілотних систем, і лише 437 із них отримали найвищу кваліфікацію. Водночас одна повноцінна FPV-ударна група досі потребує від трьох до шести фахівців: пілота, штурмана, техніка й бійця прикриття. Тож автономне планування маршруту й наведення розглядають у першу чергу як спосіб зняти навантаження з дефіцитних спеціалістів.
Лишається суто технічне обмеження: якість маршруту прямо залежить від якості вихідних розвідданих і обчислювальних ресурсів на борту. Неточна карта загроз чи застаріла супутникова картинка місцевості здатні звести переваги автономії нанівець.
За оцінкою Brave1, над «драбиною автономності» — від планування маршруту до групової координації дронів — зараз працює близько сотні українських компаній. Досвід, напрацьований в Україні, вже переймають і за її межами: США застосовують випробувану в Україні технологію Merops для протидії дронам в Ірані, а Тайвань перебудовує власну доктрину безпілотних систем з огляду на український досвід.
Планування маршруту з другорядної технічної функції перетворилося на один з ключових факторів виживання дрона і виконання місії. Наступний виток розвитку — це питання того, наскільки надійно БпЛА працюватиме це в умовах, де супутникового зв’язку немає, а на кожному кілометрі чекає РЕБ або ППО.
